Легенди нескореної зими
- Автор: Ухачевский Сергей
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Кальварія
- ISBN: 978-966-663-362-3
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Легенди нескореної зими». Краткое содержание книги:
Усі збіги власних назв, імен чи характерів є абсолютно випадковими.
Автор і Видавець просять у Вас пробачення за ненормативну лексику, яка трапляється у романі. Автор просто показав життя таким, яким воно є.
Кажучи словами Ярослава Гашека, автора безсмертного роману «Пригоди бравого вояки Швейка»: Життя — це не школа витонченої поведінки. Кожен говорить так, як уміє…
А цей роман — ані підручник салонних манер, ані науковий трактат про те, яких слів прийнято вживати у товаристві.
Мишко, Бача, Італієць і Морпєх валялись під столом і давились сміхом.
— Так ось, був там один такий жадний майор, що він вигнав на ловлю корабликів тещу і навіть сваху — продовжував фантазувати Борька. — Він таким чином крав у колег, а ті баби крали у нього — не віддавали всього. Але куди в Радянському Союзі було діватись з тим золотом? То він собі з нього виплавив сковороду і щоранку на ній собі смажив яйця. Казав, що дуже корисно їсти яйця з іонами золота.
А потім від свого паскудного характеру і жадності вирішив всіх здати. Ну, а ментам тільки того й треба було. Він думав, коли всіх здав, то його обминуть. Ага, не той випадок! В першу чергу до нього й прийшли… А коли провели обшук, то ні у кого нічого не знайшли. Люди купили собі квартири в «кооперативах», машини, гуляли собі на ті гроші в ресторанах, їздили в Крим. Тільки в нього знайшли золоту сковорідку і в банках з-під круп на кухні золоті самородки. З продуктів — тільки яйця в холодильнику і проросла картопля. Тому посадили тільки його з тещею і свахою — в одну камеру. А таке покарання навіть в Союзі вважалось найважчим. На 25 років!
А знаєте, чому? Та тому, що всіх стукачів чекає розплата!
Коли розвалився Союз, КГБ вирішили цю копальню закрити, так і не вибравши всього золота. Щоб золото не дісталось Україні. На її місці тепер сміттєзвалище.
— Дядь Боря, а где это место? — не вгавав Малюк. — Наверное, там еще много золота. С новыми технологиями можно попробовать добыть пару сотен килограмм…
— Так то ж секретне місце! — заявив Борька. — Після того, як там перестали вибирати золото, всіх жінок нагородили орденами Червоної зірки, а чоловіків за те, що вони переодягались в бабський одяг запакували в психушки. Тільки мене випустили, бо я відразу відмовився мити золото, тим більше в бабському одязі. Я їх охороняв, цих психів, на вишках з автоматом.
Десант, що весь цей час переглядав новини у телефоні, раптом підвів голову і цілком серйозно сказав:
— Это неправда. А знаете, почему? Потому что температура плавления золота тысяча шестьдесят градусов… А конфорки может достигать тысячу шестьсот! И при жарке яиц она бы расплавилась.
Мишко нарешті порснув сміхом і вибіг на вулицю. Звідти донісся його божевільний регіт. За ним вибігли Бача, Італієць, Морпєх, а останнім Борька, який теж вже не міг втриматися від сміху. Заумний з Десантом і Малюком перезирнулися і попросили Матроскіна пояснити, чому вони регочуть.
— Да дебилы потому что, — пояснив той. — Реально на золотой сковородке долго яйца не пожаришь. И еще, кстати, на Горыни никогда золото не добывали. Это Борька че-то припиздел. Как всегда.
Одного ранку, ще до сніданку, днювальний, що стояв на воротах, прибіг в намет взводу «А» і кинув до Мишка:
— До вас хоче пройти якийсь моднявий чувак. Весь в такому прикиді, — провів з голови до ніг руками і це мало означати щось надзвичайне.
— Так проведи цього «чувака», — знизав плечима Мишко. — У нас тут всьо демократично: хароший чувак — хароші піздюліни, паганий чувак — ще лучші… Чужі тут не ходять. Давай його сюда, глянемо, такий він красівий, як ти показав, чи чуть хуже.
Днювальний побіг і через хвилину в намет зайшов Дід. Хлопці, що саме прибирали зі столу, навіть не одразу його впізнали — в наметі було тьмяно. Гість був схожий на туриста з Німеччини, тільки на пузі не вистачало фотоапарата з потужним об’єктивом.
— Goeie môre, — привітався він на африкаанс, чим здивував навіть Заумного, бо той звідкілясь знав це привітання, тому стиха всім повідомив: «Він з Південноафриканської республіки».
Мишко не розгубився і мішаниною з німецьких та англійських слів сказав на діалекті мешканців Нікополя:
— Велькоммен, май френд ту авер хаузе. Зетсен зе бітте, — показав на лаву. — Вас волен зі, майне камараден? Сітдаун пліз!
— Міша, ти з дуба рухнув? — не зрозумів Дід і підійшов ближче до світла.
Впізнавши його голос, мешканці намету радісно кинулись до Діда з обніманнями-привітаннями. «Ну, ти даєш! — один наперед одного смикали за руку Сергія повстанці. — Як олігарх недорізаний! В костю-у-у-у-мі! З галстуком! Інтілігєнт! І морда така нагла! Де ти був так довго?! Заходь, розказуй про Париж! Як француженки?!»…
— Так-так-так, пацани, не порвіть мене на запчастини. Спочатку розвантажимо машину, а потім розкажу… Ціла фура добра. Часу мало. Кожна хвилина простою — гроші!
— Взвод «А», взвод «В»! — враз гаркнув Мишко. — Прекратіть дьоргать Діда за часті тєла і всі бігом на розгрузку! На хазяйстві двох взводов остається Заумний!..