#Галябезголови

— Раз у мене з’явилося трохи вільного часу, не стану витрачати його на печалі, хай би вони були пропали, а піду і зроблю собі манікюр! — вирішила. — Чи манікюр і нову зачіску! Чи навіть нову зачіску, манікюр і педикюр! Андрій оцінить!

Звичайно, план мав подвійне дно, бо затятівська перукарня містилася на тій же вулиці імені історика Корочуна, що і Сашкова майстерня, і будинок Чорнобая.

— Як не пострижуся, то хоч гляну здалеку на Андрієві хороми. Раптом його невісточка себе чимось означить. Чи синочок мій…

І — не звикла пусте язиком ляпати: сказала — зробила! Похмелилася розсолом і пішла: чи то у розвідку, чи то красу наводити. А у перукарні восьмого березня затятівських красунь — як оселедців у бляшанці: не продихнути. Скупчилися при стіні, очей не зводять з двох дебелих сорокарічних перукарок Ірки і Дарки, а ті — як дві коняки загнані у милі: знай клацають ножицями без передиху. Анка засмутилася незвичній затребуваності послуг у сфері краси, але чергу зайняла. І вийшла на свіже повітря очікувати черги на красу.

Присіла на лаву біля перукарні, зиркнула у бік Чорнобаєвої хати, бачить: на балконі другого поверху невістка Андрієва стоїть. І — ніби прямо на Анку дивиться.

— І чого ото лупати очима своїми?! — роздратувалася, але очі відвела, дістала мобільний, набрала сина. — Синочку, а ти де?

Сашко вже з годину працював у майстерні, бо намалювалося термінове замовлення, та Анка не заспокоїлася. Не зводила очей з дівчини, що так і стояла на балконі, закидала сина запитаннями. Все їй цікаво: і де зараз Казидорівна, і чому Чорнобай велів охороняти невістку, і чи та невістка вартує часу, який син на неї витратив, і чи скоро вона з міста поїде? І головне: коли Сашко казав, що закохався, він же не про невістку Чорнобая казав? Чи, боронь Боже, про неї?

— Мамо, ти мене відволікаєш, — відповів Сашко і відрубав дзвінок.

— Ох, чує моє серце! Ти Сашкові голову заморочила! — прошепотіла Анка у бік Чорнобаєвої невістки.

Підвелася, аби повернутися до перукарні, аж бачить — вулицею до неї Лєнка Гвоздовська чеше, медсестричка з затятівської лікарні.

Банкірші Лєнка подобалася: огонь, а не дівчина! Все у неї в руках горить! З такою дружиною Сашко був би — як у Бога за пазухою. І то нічого, що у Лєнки у її 22 роки синочок шестирічний. Змогла малого підняти, зможе і Сашкові м’яко стелити, бо одного не вміла медсестра приховати — як сильно упадає за Сашком Сулимою. «Треба якось допомогти Лєнці завоювати Сашка, а то оці приїжджі столичні дівки його до добра не доведуть!» — вирішила турботлива мати.

— Лєночко! Яка ж ти красива! — першою пішла на контакт. План такий: туди-сюди кілька слів про свято, потім запросить Лєнку з її малим до себе на вечерю. — Добре, що зустрілися, бо я до тебе розмову маю. Але спочатку — зі святом.

— Тьоть Аню! І вас! Бажаю, щоби все вам у радість було! — заторохтіла медсестричка. — А де Сашко? Невже і сьогодні працює? А у мене — вихідний! Вирішила пофарбувати волосся. У синій! А ви теж у перукарню? Стригтися?