Таємниці аристократів. Детективні історії отця Бравна

— Мені ніколи не доводилося вбивати, — промовив Фламбо, — навіть тоді, коли я, так би мовити, не надто товаришував з законом. Та я майже співчуваю комусь, хто наважився на цей крок у такому похмурому місці. З усіх забутих Богом місць найсумніші ось такі, як ця естрада, котра мала бути місцем розваг та веселощів, а тепер — покинута.

Я уявляю якогось чоловіка з хворою психікою, який посеред таких краєвидів відчуває непереможне бажання вбити свого супротивника. Якось, пригадую, я прогулювався вашими славними пагорбами Суррея, ні про що не думав, хіба що про дрік та жайворонків, які траплялися мені по дорозі. І раптом я побачив великий заокруглений простір, а наді мною височіла багатоярусна споруда велетенських розмірів, вона нагадувала мені римський амфітеатр. Там не було ані душі. Виявляється, я опинився на стадіоні в Епсом. Тоді я чомусь відчув, що жодна людина в тому місці не буде щасливою.

— Дивно, що ви згадали про Епсом, — відізвався священик. — Ви пам’ятаєте так званий саттонський злочин? Обидва підозрювані жили в Саттоні і, як пригадую, вони виробляли морозиво. Потім їх, щоправда, звільнили. Подейкували, що вбитого знайшли якраз у тій частині Епсома, його задушили. Один полісмен-ірландець, мій приятель, розповів мені, що жертву знайшли неподалік стадіону. Тіло сховали за відчиненими дверима.

— Хм, справді дивно, — погодився Фламбо. — Та це лише підтверджує мою думку про те, що запустілі місця розваг лише наводять нестерпний сум. В иншому випадку, там не знаходили б убитих.

— Я не зовсім впевнений у тому, що… — почав було отець Бравн і замовк.

— Не зовсім впевнені у тому, що це — вбивство? — запитав його приятель.

— Та ні, в тому, що його вбили у безлюдному місці, — просто відповів низенький священик. — От, вам хіба не здається, що саме тут є заковика? Невже досвідчений вбивця шукатиме запустіле й безлюдне місце, щоб когось прикінчити? До речі, людина дуже рідко залишається одна-однісінька. А в безлюдному місці якраз набагато легше когось помітити й запам’ятати. Ні, тут йдеться про щось инше. А ось і павільйон чи палац, чи як це називається…

Вони вийшли на маленьку яскраво освітлену площу, а головну будівлю на ній прикрашали афіші та велетенські плакати з зображеннями Чорношкірого Неда та Мальвіолі.

— Oгo! — здивовано вигукнув Фламбо, спостерігаючи, як священик жваво піднімається широкими сходами. — А я й не знав, що останнім часом ви захоплюєтесь кулачними боями. Ви хочете подивитися поєдинок?