Таємниці аристократів. Детективні історії отця Бравна
- Автор: Честертон Гилберт Кийт
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Свічадо
- ISBN: 978-966-395-336-6
- Переводчик: Ольга Мандрика
- Жанр: Исторические детективы
Электронная книга - «Таємниці аристократів. Детективні історії отця Бравна». Краткое содержание книги:
Пропонуємо другу книгу детективних історій про отця Бравна.
— І на лавці, певно, теж, — додав Фламбо, вказуючи на лавку, яка стояла поруч з маленьким столиком.
— Мені доводиться слідкувати за тим, що діється довкола, — промовив власник готелю.
Це був стриманий молодий чоловік, з правильними рисами жовтуватого обличчя. Його темний одяг не привертав особливої уваги, якби не чорна краватка, котра була зав’язана надто високо і ніби підпирала шию, та ще чудернацька золота шпилька на ній. На обличчі чоловіка не було нічого особливого, якщо не брати до уваги надмірної знервованості. Він постійно примружував одне око, а инше в цю мить надмірно збільшувалося і видавалося штучним.
Мовчанку порушив господар, який спокійно запитав:
— І де ж ви зустріли того чоловіка?
— Найцікавіше те, що ми зустріли його неподалік курортної естради, — відповів священик.
Фламбо, який, сидячи на лавці, допивав свій херес, зірвався на рівні ноги і пильно подивився на свого приятеля. Він навіть відкрив рот, аби щось сказати, та відразу ж закрив його.
— Дуже цікаво, — задумливо промовив господар готелю. — І як він виглядав?
— Я бачив його в темряві, — почав було отець Бравн, — та він був…
Як уже було сказано, власник готелю говорив лише правду, а докази цього зовсім не барилися. Слова про те, що кухар іде, буквально відповідали істині, оскільки, поки вони розмовляли, чорношкірий кухар справді вийшов з будинку, поквапом одягаючи пальчатки.
Та зараз це була зовсім инша особа. Від безформної маси у величезному білому фартушку не залишилося й сліду. Тепер кухар був елегантно одягнений, однак його велетенська постать такою мірою була втиснена у фрак останнього фасону, що очі, здавалося, от-от вилізуть на лоба. На голові високий чорний циліндр, трохи зсунутий на один бік. Такі циліндри французькі дотепники порівняли б до восьми дзеркал. Зрештою, чорношкірий модник також чимось був схожий на свій циліндр. Темна шкіра на обличчі вилискувала так само, як циліндр. А що вже казати про короткі білі гетри та сніжно-білий жилет. В петельці зухвало стирчала червона квітка, ніби вона щойно там розцвіла. В одній руці він тримав ціпок, в иншій — сигару. Це була постава простакуватого зухвальця.
— Иноді, — промовив Фламбо, поглянувши на кухаря, — мене зовсім не дивує те, що їх лінчували.
— А мене вже не дивують чорні задуми пекла, — промовив отець Бравн. — Та, як я вже згадував, — продовжував священик у той час, коли чорношкірий кухар, поправляючи жовті пальчатки, швидко крокував у бік пляжу — дивний персонаж мюзик-холу у морозяній рамці похмурого дня, — я не можу детально описати зовнішність того чоловіка. Але точно пам’ятаю, що у нього були старомодні вуса та бакенбарди, дуже темні або фарбовані, такі, як бувають в іноземних фінансистів. Ось, а навколо шиї був обмотаний фіолетовий шарф, він ще так гарно розвівався на вітрі. Біля самого горла шарф був закріплений шпилькою, подібною до тих англійських булавок, якими няні заколюють дітям зимові шарфи. Та це не була англійська булавка.
Власний готелю, який безтурботно відпочивав на довгій зеленій лавці, продовжував спокійно вдивлятися в морську далечінь. Тепер, коли він сидів нерухомо, Фламбо був просто переконаний у тому, що одне око в чоловіка більше від иншого. Його очі були широко відкриті, і Фламбо привиділося, що від його погляду ліве око також збільшується.
— Це була дуже довга золота шпилька з вирізьбленою мавп’ячою голівкою, — продовжував священик. — І вона була якось дивно заколена. А ще чоловік мав пенсне і широкий чорний…
Чоловік, який досі сидів нерухомо, вдивляючись у море, а його очі ніби належали різним людям, раптом зробив різкий рух…
Отець Бравн був повернений спиною до співрозмовника, і в цю мить він міг би впасти мертвим. Та Фламбо, в якого не було жодної зброї, враз зірвався на рівні ноги, його плечі напружились, і над головою він заніс залізну лавку, немов сокиру ката, яка от-от опуститься на голову жертви. Лавка, піднята у вертикальне положення, була схожа на довгі залізні сходи, які ніби запрошували піднятися до зірок. У вечірньому освітленні висока постать Фламбо нагадувала велетня, який розмахує Ейфелевою вежею. Ця велетенська тінь, а також передчуття потужного удару добряче злякали власника готелю. Той випустив блискучий кинджал і кинувся до готелю.
— Ми повинні втікати звідси, — вигукнув Фламбо, з люттю відкинувши залізну лавку.
Він схопив під руку низенького священика і потягнув його через сірий вечірній сад, у кінці якого виднілася хвіртка. Фламбо зігнувся, спробував відчинити і промовив:
— Зачинено.
В цю мить з верхівки однієї з декоративний ялиць злетіла чорна пір’їна і впала на землю, зачепивши край капелюха. Це налякало його більше, ніж глухий звук, що пролунав секунду до того. Потім почувся ще один постріл, і хвіртка, яку Фламбо щойно намагався відчинити, здригнулася від удару кулі. Плечі Фламбо вмить розпрямилися, він одним ривком зірвав три завіси та замок, хвіртка відчинилася. Фламбо вискочив на порожню доріжку, тримаючи високо над головою дерев’яну хвіртку. В цю мить він був схожий на Самсона, який несе ворота Гази.