Таємниці аристократів. Детективні історії отця Бравна
- Автор: Честертон Гилберт Кийт
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Свічадо
- ISBN: 978-966-395-336-6
- Переводчик: Ольга Мандрика
- Жанр: Исторические детективы
Электронная книга - «Таємниці аристократів. Детективні історії отця Бравна». Краткое содержание книги:
Пропонуємо другу книгу детективних історій про отця Бравна.
— А що ж Мальвіолі? — запитав лорд Пулі.
— Він не має нічого спільного з цією огидною історією, — відповів священик. — Здогадуюся, що він привіз своїх земляків, та вони загалом доброзичливі і, до речі, зовсім не є італійцями. Це мулати різних відтінків, цілком можливо, що чорношкірими в їхніх родинах були навіть не батьки, а дідусі чи прабабусі. Хоч для нас, англійців, усі іноземці однакові, оскільки ми схильні вважати їх брудними та неосвіченими. Окрім цього, — з посмішкою додав священик, — гадаю, англійці не надто вловлюють відмінності між моральними постулатами моєї релігії та культами, які пов’язані з вуду…
Перш ніж приятелям довелося знову побувати в цьому містечку, в Сівуді розпочався весняний сезон. А це означає, що на пляжах з’явилися відпочивальники, мандрівні проповідники та чорношкірі менестрелі. Переслідування таємного товариства вщухло, його члени ніби розчинилися у весняному повітрі. Тіло власника готелю знайшли неподалік від берега, воно заплуталося у морських водоростях. Праве око було закрите, а ліве дивилося в небо, виблискуючи, як скло у місячному світлі. Чорношкірого Неда таки вдалося схопити, та він одним ударом лівої вбив трьох поліцейських. Офіцер, що залишився, був вражений, до речі, йому теж добряче дісталося. Боксерові таки вдалося втекти. Після цього випадку англійська преса захлиналася цією новиною, і ще впродовж багатьох місяців головна мета Британської імперії полягала у тому, щоб зловити чорношкірого велетня і не дозволити йому втекти морським шляхом.
Особи, які бодай віддалено були схожі на злочинця, були зобов’язані пройти ретельне обстеження, а багатьом навіть доводилося терти обличчя ледь не до крови, щоб довести, що це справжній колір шкіри, а не грим. Усі негри, що проживали на території Англії, були змушені дотримуватися спеціяльних вказівок і регулярно повідомляти про свою присутність у поліції. Капітани суден, що виходили в плавання, воліли б узяти на борт василіска,[22] а не чорношкірого пасажира. Люди врешті почали усвідомлювати, наскільки жахливою, непомітною та поширеною може бути влада таємного товариства.
Коли якось у квітні Фламбо та отець Бравн зупинились біля парапету набережної, то вираз «чорний чоловік» в Англії означав майже те саме, що колись у Шотландії.[23]
— Напевно, злочинець усе ще в Англії, — зауважив Фламбо, — і досить вдало переховується. Якби він намагався відбілити своє обличчя і спробувати залишити країну, то його відразу б затримали в одному з портів.
— Розумієте, — ніби виправдовуючись, промовив отець Бравн, — він радше намагатиметься зробити своє обличчя темнішим.
Фламбо сперся на парапет і розсміявся.
— Отче, що ви таке говорите?
Отець Бравн також сперся на поруччя і рукою вказав на переодягнених чоловіків, вимащених сажею, які співали на пляжі.[24]
Салат полковника Крея
Цього таємничого ранку отець Бравн, як завжди, відслужив ранішню месу і прямував додому. Повільно випаровувалася імла, і світло здавалося чимось новим і небаченим. Поодинокі дерева ставали все більше виразними, ніби спочатку їх намалювали сірою крейдою, а тепер невидимий художник обмальовував їх вугіллям. Попереду виднілися будинки передмістя, які нагадували зубчасту стіну. Вони також ставали виразнішими, і врешті священик почав розрізняти ті будинки, власників яких він знав особисто або з чиїхось розповідей. Усі вікна й двері були зачинені, тут ніхто не вставав так рано, а тим паче — на ранкову літургію. Однак, коли отець Бравн проходив повз красивий особняк з верандою та садом, то почув дивні звуки і мимоволі зупинився. У цьому випадку важко було помилитися — хтось стріляв з пістолета, револьвера або карабіна. Однак дивним було навіть не це, а те, що відразу потім чулися дещо тихіші звуки. Священик нарахував шість таких звуків, подумав, що це відлуння, і відразу ж відмовився від своєї думки, тому що вони зовсім не були подібні на первинні звуки. Вони взагалі не були подібні ні на що. Отець Бравн розгублено подумки згадував пирхання сифону, приглушене хихотіння, звуки, які видають тварини. Однак жоден з них не пасував до того, що він щойно почув.
Отець Бравн немовби поєднував у собі двох людей. Один був старанний, як найуважніший відмінник у класі, скромний, як первоцвіт, точний, як годинник, він тихо і невтомно виконував свої щоденні обов’язки. Другий був мудрецем і любив споглядати світ, він був набагато складнішим і набагато простішим водночас. Ми дозволимо собі назвати його вільнодумцем у єдино розумному значенні цього слова. Він ставив перед собою всі можливі питання, до яких лише міг додуматися, і потім відповідав на ті з них, на які міг відповісти. Це відбувалося само собою, так само, як працює серце або легені. Однак, слід зауважити, що отець Бравн не дозволяв роздумам вивести його за межі власного обов’язку. І ось тепер він опинився перед дилемою. Священик умовляв себе, що не варто втручатися у чиїсь справи, а водночас перебирав з двадцять різних здогадок та сумнівів. А коли сіре небо набуло сріблястого відтінку, то він побачив, що стоїть біля будинку, який належить майору Петнему. Той колись служив в Індії, і тепер у нього працював кухар, уродженець Мальти. І священик мимоволі подумав, що постріли частенько стають причиною серйозних наслідків, які стосуються також його обов’язків. Він повернувся, відчинив хвіртку і попрямував до будинку.
22
Василіск — тут мається на увазі казкова тварина, яка здатна вбивати своїм поглядом. (прим. перекл.)
23
У Шотландії так називали диявола. (прим. перекл.)
24
Йдеться про музичні гурти, колись поширені в Англії, учасники яких малювали обличчя сажею, вдаючи чорношкірих. (прим. перекл.)