Таємниці аристократів. Детективні історії отця Бравна
- Автор: Честертон Гилберт Кийт
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Свічадо
- ISBN: 978-966-395-336-6
- Переводчик: Ольга Мандрика
- Жанр: Исторические детективы
Электронная книга - «Таємниці аристократів. Детективні історії отця Бравна». Краткое содержание книги:
Пропонуємо другу книгу детективних історій про отця Бравна.
Отець Бравн мовчав. Якщо не враховувати кількох фраз, сказаних з ввічливости, він мовчав доти, доки всі троє джентльменів не всілися зручно в каюті маленької яхти і не закурили сигари. Тоді священик сумно поглянув на останні відблиски вогнища. Він відмовився затриматися у маєтку Адмірала, хоча чув, як радісний натовп вигуками вітає молодого Пендрагона. Якби в отця Бравна була романтична вдача, він обов’язково залишився б, щоб вислухати слова вдячности від молодого мореплавця та його нареченої. Однак втома та погане самопочуття знову прийшли до нього. Він лише раз здригнувся, коли Фламбо звернув його увагу на штани, забруднені попелом від сигари.
— Та ні, це не попіл від сигари, — втомлено заперечив священик. — Це я забруднився під час пожежі. Однак ви зробили саме такий висновок тому, що кожен з вас курить сигари. Приблизно так у мене з’явилися перші підозри, коли я поглянув на карту.
— Ви маєте на увазі карту тихоокеанських островів, котра висіла в кабінеті Адмірала? — запитав Феншоу.
— Вам здавалося, що це карта тихоокеанських островів, — відповів отець Бравн. — Покладіть пір’їну поруч з уламком корала, і кожен думатиме, що це — якийсь експонат. А тепер візьмімо ту ж пір’їну, і покладемо її поруч зі штучною квіткою та кольоровою стрічкою, і ви відразу ж згадаєте про прикраси на жіночих капелюшках. А тепер уявіть цю пір’їну поруч з чорнильницею, книгою та стосом паперів. На що це подібне? Правильно! На перо письменника. Приблизно так ви мислили, коли побачили карту посеред опудал тропічних птахів, мушель та инших експонатів. Вам здалося, що це — карта тихоокеанських островів. А насправді це була карта ось цієї річки.
— А як ви здогадалися? — запитав Феншоу.
— Я побачив скелю, схожу на дракона, і ту, котра нагадує Мерліна. Ви ж самі розповідали мені про це, хіба ні?
— Виявляється, ви багато що запам’ятали з нашої подорожі! — вигукнув Феншоу. — А мені видавалося, що вам байдуже.
— Та ні, я почувався просто жахливо. Але погане самопочуття це не зовсім те саме, що неуважність, — промовив священик і закрив очі.
— І як ви гадаєте, що більшість людей побачила б на цій карті? — запитав Фламбо.
Та відповіді він не отримав. Отець Бравн міцно спав.
Бог гонгів
Це був один з тих прохолодних і похмурих днів ранньої зими, коли денне світло видається не золотистим, а сріблястим, або навіть олов’яним. Похмурий смуток панував у сірих конторах і сонних креслярнях, а побережжя Ессексу в цю пору виглядало особливо непривітно та похмуро. Пейзаж був одноманітним, лише де-не-де виднілися ліхтарні стовпи, які нагадували про цивілізацію не набагато більше, ніж лісові дерева. А дерева виглядали потворами порівняно з цими ліхтарними стовпами. Тонкий шар снігу майже розтанув, і ті смуги талої води, які знову прихопив морозець, виглядали свинцевими, а не срібними. Смуга старого снігу простягалася вздовж самого краю побережжя, майже зливаючись з блідою смугою прибою.
Поверхня моря виблискувала яскравими відтінками фіалкової синяви і виглядала неприродно, так виглядає кровоносна судина за обмороженому пальці. На десятки миль довкола, куди не поглянь, не було ані душі, лише двоє подорожніх швидко прямували вздовж берега. Один з них мав набагато довші ноги і робив значно більші кроки, аніж його супутник.
Ані час, ані місце не надавалися для відпочинку. Та отець Бравн рідко відпочивав, і тому, коли вже траплялася така нагода, він обирав товариство свого давнього приятеля Фламбо, колишнього злочинця і колишнього детектива. Священику забаглося відвідати свою давню парафію в Кобховл, ось тому вони й прямували у північно-східному напрямку вздовж узбережжя.
Пройшовши милю або й дві, вони помітили, що морський берег виглядає більш цивілізовано, і починає нагадувати курортне узбережжя; потворні ліхтарі траплялися все частіше і були оздоблені, хоча це зовсім не зменшувало їхньої потворності. Подорожні пройшли ще пів милі, і отець Бравн здивовано задивився на маленький лабіринт з квіткових вазонів, в яких замість квітів були посаджені бліді виткі рослини. Це було схоже на мозаїчний тротуар, вздовж якого стояли лавки з вигнутими спинками. Атмосфера цього місця підказала священикові, що десь поблизу має бути курортне містечко, та це його не надто зацікавило. Неподалік від оздобленої стежини отець Бравн побачив споруду, щодо котрої у нього не було жодних сумнівів. У сірій імлі виднілася велика курортна естрада, вона була схожа на гігантський гриб на шести ніжках.
— Гадаю, — зауважив отець Бравн, піднімаючи комір і закутуючи шию шерстяним шарфом, — ми наближаємося до курорту.