Таємниці аристократів. Детективні історії отця Бравна
- Автор: Честертон Гилберт Кийт
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Свічадо
- ISBN: 978-966-395-336-6
- Переводчик: Ольга Мандрика
- Жанр: Исторические детективы
Электронная книга - «Таємниці аристократів. Детективні історії отця Бравна». Краткое содержание книги:
Пропонуємо другу книгу детективних історій про отця Бравна.
На половині шляху до будинку, трохи збоку, стояв високий навіс; як з’ясувалося пізніше, там тримали ящики для сміття. Неподалік цієї конструкції виросла сіра тінь, яка ставала все чіткішою і врешті перетворилася у міцного чоловіка. Майор Петнем був лисим здорованем з шиєю бугая, короткою і широчезною, з обличчям, яке без зайвих вагань можна назвати апоплексичним. Такі обличчя бувають в осіб, які довго і наполегливо намагаються суміщати східний клімат із західною нестриманістю. Обличчя випромінювало добрий настрій, але капелюх з пальмових листків (який міг би виконувати роль ореолу, якби не багрянець на лиці) виглядав недоречно. І взагалі, цей чоловік ще не одягнувся, тобто ще не зняв жовтої піжами у яскраво червоні смужки. Мабуть, він похапцем вискочив з будинку, і тому священик зовсім не здивувався, коли чоловік безцеремонно запитав:
— Ви чули цей звук?
— Чув, — відповів отець Бравн. — Я тому й вирішив зазирнути. А що тут трапилося?
Майор якось дивно подивився на священика своїми добродушними очима, які були схожі на ягоди агрусу, і запитав знову:
— Що б це могло бути, як думаєте?
— Звук подібний на постріл з рушниці, — припустив священик, — от тільки луна якась дивна…
Господар подивився на нього без особливих емоцій, хоча священикові здалося, що його очі от-от вийдуть з орбіт. А в цей момент двері будинку відчинилися навстіж, і в сад вибіг ще один чоловік у піжамі. Він був вищим, стрункішим і, напевно, сильнішим порівняно з господарем, а от піжама у нього була трохи скромніша — біла з цитриново-жовтими смужками. Чоловік виглядав виснаженим, однак доволі симпатичним і більш засмаглим порівняно з майором. У нього був орлиний профіль, глибоко посаджені очі й чудернацьке поєднання чорного волосся та доволі світлих вусів. Та все це отець Бравн помітив дещо пізніше. А зараз він побачив лише одне: у нього в руці був револьвер.
— Крею! — вигукнув майор, здивовано вдивляючись у чоловіка. — Це ви стріляли?
— Я, — відповів темноволосий чоловік. — Якби ви були на моєму місці, ви теж вистрілили б! Якби ви полювали на диявола і вже майже…
Майор квапливо перебив чоловіка.
— Це мій знайомий, отець Бравн, — сказав він. А потім звернувся до священика: — Ви знайомі з полковником Креєм? Він артилерист.
— Я, звичайно ж, чув про нього, — простодушно сказав священик і звернувся до Крея: — І як, вам вдалося у щось поцілити?
— Здається, так, — цілком серйозно відповів полковник.
— А він що, впав чи щось вигукнув? — запитав майор, чомусь знизивши голос.
Полковник повернувся до господаря, який все ще здивовано витріщався на нього:
— Я точно можу сказати вам, що він зробив. Він чхнув, — відповів полковник.
Отець підняв руку, так, ніби хотів ляснути себе по лобі; щось подібне роблять, коли людина врешті-решт згадає чиєсь ім’я. Тепер він зрозумів, що нагадував цей звук.
— Ну, знаєте! — вигукнув майор. — Я ще ніколи не чув, щоб від пострілу револьвера хтось чхав.
— Я теж не чув, — додав отець Бравн. — На щастя, ви не надто влучно застосували свою зброю.
Він спантеличено замовк, а потім запитав:
— Це був злодій?
— Ходімо всередину, — доволі різко відізвався майор Петнем і попрямував до будинку.
У будинку було набагато світліше, ніж в саду, хоча майор вже вимкнув світло. Так буває раннім ранком. Отець Бравн здивувався, що стіл у кімнаті був сервірований по-святковому, серветки в спеціяльних кільцях аж виблискували чистотою, і біля кожного столового прибору стояло шість химерних бокалів. Переважно у таку пору доби можна побачити залишки вчорашнього бенкету, а не приготування до сьогоднішнього.
Поки священик роздумував про це, майор пробіг повз нього і оглянув стіл.