Таємниці аристократів. Детективні історії отця Бравна

— Ласкаво просимо, джентльмени! На жаль, зараз у мене немає прислуги, та я можу приготувати вам щось на скору руку.

— Ми вам дуже вдячні. — сказав Фламбо. — То ви — власник цього готелю?

— Так, — безпристрасно відповів темноволосий. — Розумієте, всі мої офіціянти — італійці, і я подумав, що справедливо буде дозволити їм подивитися, як їхній співвітчизник переможе чорношкірого (якщо він не підведе, звичайно). Ви чули, що поєдинок між Мальвіолі та Чорним Недом таки відбудеться?

— Гадаю, у нас немає стільки часу, щоб скористатися вашою гостинність, — відізвався отець Бравн. — Моєму приятелеві буде достатньо келиха хересу, аби зігрітися і випити за перемогу італійського чемпіона.

Насправді Фламбо ніколи не полюбляв херес, однак сьогодні він не заперечував і спромігся лише люб’язно промовити:

— О, велике спасибі.

— Херес, звичайно, сер, — промовив господар і попрямував до будинку. — Даруйте, якщо я затримаю вас на кілька хвилин. Я вже казав, що сьогодні відпустив усіх слуг.

І він пішов до неосвітленого готелю.

— О, не варто турбуватися, — сказав Фламбо.

Та господар обернувся, щоб заспокоїти його:

— Я маю ключі, а дорогу і в темряві знайду.

— Я зовсім не хотів, — почав було отець Бравн, та в цю мить всередині готелю почувся гучний бас. Невиразно і голосно прозвучало якесь іноземне ім’я, і господар готелю кинувся назустріч цьому голосові набагато жвавіше, аніж прямував за хересом для Фламбо. Все, що відбувалося в цю мить та в наступні декілька хвилин лише підтвердило, що господар говорив правду, і нічого, окрім правди. Пізніше і Фламбо, і отець Бравн згадували, що жодна з пережитих пригод (часом доволі скандальних та шалених) настільки не холодили їхню кров, як оцей голос велетня, що раптом пролунав у безлюдному готелі.

— Мій кухар! — спішно вигукнув господар. — Я зовсім забув про свого кухаря. Він іде. Херес, сер?

І справді, на порозі з’явилася величезна постать у білому фартуху та білому ковпаку, як і належить кухареві, однак чорне обличчя було надмірно серйозне. Фламбо вже не раз чув, що негри бувають чудовими кухарями. Однак йому не давало спокою якесь невловиме протиріччя між чорною шкірою цього чоловіка та його професійними атрибутами, котре підсилювалося ще й тим, що це господар спантеличено поспішав, почувши голос кухаря, а не навпаки. Та Фламбо вирішив, що все це можна пояснити зухвалістю чорношкірого, адже про капризи професійних кухарів віддавна ходили легенди. Окрім цього, врешті з’явився господар, тримаючи келих хересу.

— От цікаво, — сказав отець Бравн, — чому на пляжі зовсім немає людей? Адже це буде великий бій. Ми пройшли кілька миль і зустріли лише одного чоловіка.

Власник готелю лише знизав плечима.

— Розумієте, вболівальники прибудуть зі станції, а це милі три звідси. Їм потрібен тільки бокс, вони зупиняться в готелі лише на одну ніч. Зрештою, в таку погоду на пляжі не надто приємно.