Таємниці аристократів. Детективні історії отця Бравна

— Чудово, — засміявся Фламбо, і наступної миті його масивна постать також опинилася на підвищенні.

Хоча різниця у висоті між підвищенням та узбережжям була доволі скромною, та з неї можна було багато чого побачити на цьому пустищі. Вдалині виднілися припорошені снігом сади, які майже зливалися з сірим лісом, далі можна було побачити забудову самотньої сільської ферми, а далі — лише безконечні рівнини Східної Англії. На морі не було видно ані вітрил, ані инших ознак життя, лише кілька чайок плавно ширяли над водою, немов останні сніжинки, що мають доповнити цей сумний пейзаж.

Раптом позаду Фламбо почувся крик, він різко обернувся. Як не дивно, голос чувся десь знизу, і тому був адресований радше п’ятам Фламбо, а не його вухам. Він простягнув руку і не зміг стриматися від сміху. Невідомо чому дерев’яна платформа тріснула під ногами отця Бравна, і той провалився рівно на п’ять футів, які відділяли підвищення від набережної. Священик був не надто високого зросту, тому його голова виглядала з проламаного отвору, як голова Йоана Хрестителя на блюді. Збентежений вираз обличчя лише доповнював цю схожість.

Фламбо розсміявся.

— Ця деревина зовсім зігнила, — сказав він. — Хм, дивно, що ці дошки витримали мене, а вам таки вдалося знайти слабке місце. Зараз я допоможу вам.

Священик не відповідав, він зацікавлено роздивлявся краї дошки, котра не витримала такого почесного вантажу, і на його обличчі з’явилося занепокоєння.

— Ходімо, — квапив його Фламбо, простягаючи руку. — Чи ви не хочете звідти виходити?

Священик все ще мовчав, стискаючи в руці уламок дошки. Врешті він замислено відізвався:

— Виходити? Ні, навпаки. Я хочу увійти сюди.

Отець Бравн пірнув у темряву під дерев’яним помостом з таким поквапом, що капелюх злетів з його голови і залишився на підвищенні. І тепер лише капелюх нагадував про те, що кілька секунд тому з нього стирчала голова всечесного отця.

Фламбо ще раз озирнувся довкола і знову не побачив нічого, окрім непривітного морського простору та засніженої рівнини, яка також виглядала доволі похмуро.

Позаду почувся якийсь невиразний шум, і низенький священик виліз нагору ще несподіваніше, аніж провалився. Його обличчя вже не виглядало збентеженим, на ньому був вираз непохитної рішучости, а надмірну блідість можна було пояснити відблиском моря і снігу.

— І як? — запитав його високий приятель. — Вам вдалося побачити божество цього храму?

— Ні, — відповів отець Бравн. — Мені вдалося знайти дещо важливіше. Жертвоприношення.

— Що ви хочете цим сказати! — стривожено вигукнув Фламбо.

Отець Бравн не відповів. Він вдивлявся кудись вдалину, і раптом показав пальцем:

— Що це за будинок, он там?

Фламбо прослідкував поглядом за пальцем священика і побачив кут будинку, який стояв перед фермою і майже весь був схований за деревами. Невелика будівля була доволі далеко від набережної, однак її яскраві стіни наводили на думку, що вона також належить до місцевих цікавинок, подібно, як естрада, мозаїка з квітів та лавки з вигнутими спинками.