Таємниці аристократів. Детективні історії отця Бравна
- Автор: Честертон Гилберт Кийт
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Свічадо
- ISBN: 978-966-395-336-6
- Переводчик: Ольга Мандрика
- Жанр: Исторические детективы
Электронная книга - «Таємниці аристократів. Детективні історії отця Бравна». Краткое содержание книги:
Пропонуємо другу книгу детективних історій про отця Бравна.
Двері різко відчинилися, і в них з’явився елегантний негр. Його очі аж вилазили з орбіт, а чорний циліндр на голові був так само нахабно схилений на бік.
— Ви що! — вигукнув він, показуючи зуби, ніби мавпа. — Це що таке? Що ви собі дозволяєте? Ви нахабно обкрадаєте чорношкірого джентльмена, хочете відібрати його приз. Отак ви задумали врятувати цього італійського покидька?
— Поєдинок лише відклали, — спокійно завважив лорд. — Через декілька хвилин я вам все поясню.
— А ви хто, щоб… — гнівно вигукнув Чорношкірий Нед.
— Мене звати лорд Пулі, — доволі стримано відповів аристократ. — Я — секретар організаційного комітету. І я раджу вам негайно залишити цю кімнату.
— А це хто? — запитав чорношкірий боксер, презирливо вказуючи на священика.
— Я — отець Бравн, — відповів той, — і я раджу вам негайно виїхати з цієї країни.
Боксер на мить зупинився, а потім раптово кинувся навтьоки, траснувши дверима. Присутні були неабияк здивовані такою зміною у поведінці нахаби.
— А що ви думаєте про Леонардо да Вінчі? — запитав отець Бравн, скуйовдивши своє волосся невиразного мишачого кольору. — Яка чудова італійська голова!
— Послухайте-но, — промовив лорд Пулі, — я взяв на себе чималу відповідальність, коли повірив вам. Гадаю, тепер ви повинні нам розповісти все, що вам відомо.
— Ваша правда, мілорде, — відповів священик, — моя розповідь не буде надто довгою.
Він поклав маленьку книжку в шкіряній палітурці до кишені пальта.
— Мені видається, ми й так уже достатньо зрозуміли, та, щоб упевнитися у моїй правоті, вам потрібно звернути увагу ось на що. Чорношкірий чоловік, який щойно втік, — один з найнебезпечніших людей на цій грішній землі. У нього мозок європейця поєднується з інстинктами кровожерливого дикуна. Звичайну бойню, котра є чимось закономірним на його батьківщині, він перетворив у сучасне товариство вбивць, які використовують досягнення науки. Щоправда, він не знає, що мені це відомо. Він також не знає, що у мене немає доказів.
Усі мовчали, і тому низенький священик продовжував:
— Уявімо, що я хочу когось вбити. Як гадаєте, я повинен залишитися наодинці зі своєю жертвою?
Лорд Пулі здивовано і дещо саркастично поглянув на дивакуватого церковнослужителя, та вголос промовив:
— Якщо ви хочете когось вбити, то я радив би вчинити вам саме так.
Отець Бравн заперечно похитав головою, нібито він був убивцею з багатим досвідом.
— Фламбо теж так вважає, — зітхнувши, відповів він. — Та подумайте уважніше. Якщо людина почувається дуже самотньою, то починає шукати товариства. Якщо довкола людини — порожньо, то вона особливо помітна. От, наприклад, ви колись бачили з вершини якогось пагорба, як орач іде за плугом або як пастух пильнує отару на розлогій галявині. А може, вам колись доводилося зайти на верхівку скелі і побачити внизу людину, котра самотньо прогулюється пляжем. Хіба ви не помітили б, що вона щось робить, наприклад, вбиває краба? Навпаки, ви запам’ятали б кожну деталь. Розумний убивця, наприклад, ви або я, відразу ж збагнув би, що неможливо на сто відсотків бути впевненим, що за ним ніхто не стежить.
— І що зробив би розумний убивця?
— Є лише один варіянт, — відповів священик. — Потрібно переконатися, що всі присутні дивляться у протилежному напрямку. Людину задушили біля величезного стадіону в Епсомі. Якби цей стадіон був порожнім, будь-хто міг стати випадковим свідком злочину: якийсь волоцюга, що спить під плотом або автомобіліст з найближчої дороги. Та на переповненому стадіоні ніхто нічого не помітив. Трибуни ревіли, а загальний улюбленець публіки перемагав, або ні, супротивника. Нашийна хустинка стає знаряддям убивства, тіло швидко ховають за відчиненими дверима. І все це займає якихось кілька хвилин. Цілком можливо, що саме так трапилося, — продовжував священик, звертаючись до Фламбо, — з тим бідолахою, якого я побачив під естрадою. Вбитого зіштовхнули у дірку, котра зовсім не була випадковою. І зробили це в один з кульмінаційних моментів концерту, коли, скажімо, видатний співак взяв складну ноту або коли відомий скрипаль вийшов на поклін вдячній публіці. Щось подібне могло статися підчас цього поєдинку. Вирішальний удар Чорношкірого Неда не був би єдиним у цьому залі. Ось який невеличкий фокус перейняв Чорношкірий Неду свого бога Гонгів.