Метаморфози
- Автор: Назон Публий Овидий
- Год: 1985
- Язык: украинский
- Год: Видавництво художньої літератури «Дніпро»
- Переводчик: Андрій Олександрович Содомора
- Жанр: Античная литература
Электронная книга - «Метаморфози». Краткое содержание книги:
Переклад з латини. В поемі «Метаморфози» на матеріалі міфів про різноманітні перевтілення автор задумав пояснити все, що відбувається в мінливому світі природи. В цьому творі Овідій розгортає понад двісті сказань про чудесні метаморфози, починаючи від створення світу як першого «перетворення» хаосу на космос і закінчуючи офіційним міфом про перетворення Юлія Цезаря на зірку. Це — найбільш відомий твір знаменитого римського поета.
Перейти на страницу:
72] Мовила — й знов перед нею постали цнотливість, і чесність,
73] І до вітчизни любов. Утікать довелось Купідону.
74] Йде вона до вікових олтарів Персеїди Гекати.
75] В тінистім гаї вони посеред непрохідного лісу.
76] Вже вона знову стійка, вже відкинутий жар не діймає.
77] Та, лиш зустрівсь Есонід,— і вогонь палахкоче у грудях.
78] Лиця рум'янцем густим узялись, обдало її знову
79] Жаром. Як іскра під подувом вітру зажевріє часом,
80] Хоч непомітна, дрібна, хоч під попелом ледве що тліла, [117]
81] Й полум'ям знову стає, і вбивається в силу колишню,
82] Так і любов, що пригасла, сказати б, захиріла зовсім,—
83] Щойно Ясон появивсь,— на сам вид його знов запалала.
84] Трапилось так, що в цей день Есонід, як ніколи ще досі,
85] Вродою сяяв: усяк оправдав би закохану в нього.
86] Дивиться, й диво бере її: так, наче вперше сьогодні
87] Бачить обличчя його. Видається шаленій, що й справді —
88] Бог перед нею, і спраглих очей відвернути не може.
89] Ще як розмову завів, їй правицю подавши, й ласкаво
90] По допомогу звернувсь мандрівець, обіцяючи стати
91] Мужем її,— у сльозах йому ось що сказала Медея:
92] «Бачу, на що нині йду. Та не те, що не відаю правди,
93] Губить мене, а любов. Урятує життя тобі, гостю,
94] Дар мій, але присягнися цим гаєм священним, що в ньому
95] Править обряд свій богиня трилика, й майбутнього тестя
96] Батьком, що світ озирає довкіл і ділами своїми,
97] Й тим, задля чого життям своїм важиш».— Ясон присягає.
98] Вірить Медея, і вже він узяв чарівне в неї зілля,
99] Вивідав силу його й задоволений в дім повернувся.
100] Зранку наступного дня, лиш Аврора зірки погасила,
101] Став напливати народ на священне Мавортове поле,
102] Пагорби всі обліпив. Посередині — владар на троні
103] Пурпуром сяє; в руці його — берло слонової кості.
104] Вже в міднорогих биків через їх адамантові ніздрі
105] Струменем вирвавсь вогонь — і зелені, в росинках ще, трави
106] Никнуть, рудіють під ним. Так сичить у печі, заклубившись,
107] Полум'я. Так червоніють цеглини й дедалі палкішим
108] Жаром виповнюють піч, коли їх окропити водою.
109] Так от, шукаючи виходу, в грудях биків, у гортані
110] Хижий вогонь клекотить. Та хоробрий нащадок Есона
111] Йде їм назустріч. Вони ж віддаля повернули до нього
112] Морди жахливі й залізом блискучим закінчені роги.
113] Землю копитом роздвоєним б ють, підійнявши пилюку.
114] Димом і риком страшним, наче громом, виповнюють поле.
115] Острах мінійців обняв. А Ясон приступає безпечно
116] До вогнедишних биків (аж таку мало силу те зілля!).
117] Ось він підгруддя обвислі правицею гладить і сміло
118] Гонить биків під ярмо—вони тягнуть, покірні, важкого
119] Плуга і твердь, у котру ще леміш не заглиблювавсь, орють.
120] Колхів — диво бере, а Ясона мінійці вітають,
121] Криком його підбадьорюють. Ось він виймає з шолома
122] Мідного змієві зуби й у зорану землю їх сипле.
123] М'якне насіння в ріллі. На отруті настояні, пнуться
124] Проростом — людом небаченим — щойно засіяні зуби.
125] Як немовля, що в нутрі материнському спершу приймає
126] Вигляд людини, збиваючись там поступово докупи,
127] Й щойно дозрівши, на спільне для всіх виринає повітря, [118]
128] Так і вони, коли в лоні земному засів поступово
129] Схожим зробивсь на людей, з отяжілої ниви постали,
130] Й дивнеє диво: в цю ж таки мить узялися за зброю!
131] Тільки—но вгледіли їх, що списи вже націлили гострі
132] В бік юнака гемонійського, серце прошити готові,
133] Духом од жаху тоді й головою поникли пеласги.
134] Страх охопив навіть ту, що безпеку йому запевняла:
135] Стільки нараз ворогів одного лиш Ясона тіснило!
136] Зблідла й схилилась раптово, і в жилах їй кров охолола.
137] Щоб не забракло, проте, чудодійної міцності в травах,
138] Шепче закляття й уміння своє виявляє таємне.
139] В гущу напасників камінь великий метнувши тим часом,
140] Бій поміж них зав'язав, одвернув їхню зброю од себе.
141] Ран завдають один одному, гинуть брати земнородні,
142] Від міжусобного гинуть меча. Стрепенулись ахейці,
143] Кожен в обійми міцні намагається взяти Ясона.
144] Прагнула й ти переможця обняти, шалена Медеє,
145] Та не зробила цього: про ім'я своє добре подбала.
146] Сором утримав тебе. Пригорнула б, якби не той сором.
147] Тільки в душі (це дозволено всім!) ти радієш бурхливо,
148] Вдячна закляттям своїм і богам, що створили закляття.
149] Ще залишилося зіллям приспать невсипущого змія.
150] Гребенем він вирізнявсь, триязикий, з кривими зубами,
151] Жах розсівав навкруги—злотосяйного дерева сторож.
152] Соком летейського зілля Ясон, того змія скропивши,
153] Тричі закляття шепнув, що зсилають солодку дрімоту,
154] Втишують буйні моря та стрімливі потоки,— й на вічі
155] Вперше зійшов змію сон. А сміливець Есонів тим часом
156] Золотом заволодів. На судно своє, здобиччю гордий,
157] Ще одну здобич,— призвідницю першої,— взяв і невдовзі
158] В гавань Іолкську привіз, переможець, і руно, й дружину.
Перейти на страницу: