Метаморфози

601] Щойно в оселю, де нелюд живе, увійшла Філомела,— 602] Жах безталанну зціпив, на лиці вона зблідла смертельно. 603] Прокна, священні відзнаки свої познімавши тим часом, 604] Плющ із обличчя сестри, що з ганьби омлівала, зриває. 605] Прагне обняти її, але та, відвертаючи погляд, 606] Страшно карається тим, що сестрі за суперницю стала. 607] В очі не гляне їй, хоче при ній таки скласти присягу, 608] Взявши у свідки богів, що над нею жахливе насильство 609] Вчинено,— знаки лише подає. Розлютилася Прокна, 610] Гніву свого вже й сама не вміщає. «Облиш побиватись! — 611] Каже сестрі.— Не сльозами тут діяти слід, а залізом, 612] Гострим залізом або чимось іншим, що більшу потугу 613] Мало б. Сьогодні я, сестро, вчинити найважчий готова 614] Злочин: або підпалю смолоскипами царські покої 615] І винуватця біди — лиходія Терея— у пломінь 616] Кину, або ж йому очі, язик і ті члени, що ними 617] Честі позбавив тебе, відсічу; або вижену з нього 618] Душу крізь тисячу ран! Я піти на велике готова, 619] Тільки вагаюсь — на що». Поки так гарячилася Прокна, 620] Ітіс, підбігши, до неї припав, і вона здогадалась, 621] Що їй робить. Подивившись на нього: «Який же ти схожий, 622] Сину, на батька свого!» Проказала і більше — ні слова: 623] Злочин готує страшний, закипаючи в гніві німому. 624] Все ж, коли син підійшов і коли привітав, усміхнувшись, 625] Неньку, їй ручками шию обняв, нахиливши до себе, 626] Став цілувати її, пригортатися — ще ж бо дитина — 627] Полагіднішала враз. її гнів, перервавшись, пригаснув. 628] І мимоволі в ту мить їй наповнились очі сльозами. 629] Не піддалась, проте, слабості. Ніжне чуття материнське 630] Стлумивши, з сина свій зір на сестру вона знов переводить, 631] Потім, по черзі на них поглядаючи: «Ні, не зворушить,— 632] Каже,— ласкавістю син, коли ти ось мовчиш, без'язика! 633] «Мамо!» — він кличе мене; але їй не промовити: «Сестро!» 634] Що за людина твій муж, поміркуй, Пандіонова дочко! 635] Ти зневажаєш свій рід: співчуття до Терея — це злочин». 636] Мовила — й сина свого потягла, як тигриця з—над Гангу — 637] Лані молочне дитя в непроникливі, тіняві хащі. 638] В домі високому закут знайшла вона, й поки до неї 639] Ітіс витягує руки, сумну свою бачачи долю, 640] «Матінко! Мамо!» — кричить і до шиї ще тягнеться, Прокна 641] Меч йому з розмаху вбила під ребра — і навіть обличчя 642] Не відвернула в ту мить. І цього, щоб життя відібрати, 643] Досить було. Філомела ж розтяла і горло, а члени, 644] Де тріпотіла ще ніжна душа, поки даючи тіло, [113] 645] Ділить на кусні дрібні. В казані вже скипає частина, 646] Решта — сичить на рожні. Потемніла від крові долівка.