Метаморфози
- Автор: Назон Публий Овидий
- Год: 1985
- Язык: украинский
- Год: Видавництво художньої літератури «Дніпро»
- Переводчик: Андрій Олександрович Содомора
- Жанр: Античная литература
Электронная книга - «Метаморфози». Краткое содержание книги:
Переклад з латини. В поемі «Метаморфози» на матеріалі міфів про різноманітні перевтілення автор задумав пояснити все, що відбувається в мінливому світі природи. В цьому творі Овідій розгортає понад двісті сказань про чудесні метаморфози, починаючи від створення світу як першого «перетворення» хаосу на космос і закінчуючи офіційним міфом про перетворення Юлія Цезаря на зірку. Це — найбільш відомий твір знаменитого римського поета.
Перейти на страницу:
220] Ось вже Медея на тій колісниці, вже гладить рукою
221] Шию драконів запряжених. Віжками легко змахнувши, [120]
222] Лине попід небеса. Вже й долину Фессалії, Темпе,
223] Бачить внизу, й у знайомі краї завертає драконів.
224] Там і на Отрію, й Оссі—горі, на стрімкім Пеліоні,
225] Пінді, Олімпі, що знявся над Піндом, вона вибирає
226] Трави. Одні з них, котрі помічні, вириває з корінням,
227] Інші — під корінь серпом підтинає півкруглим із міді.
228] Зілля чимало зібрала вона й з берегів Апідана,
229] Досить із Амфріса. Й ти, Еніпею, в боргу не лишився.
230] Дещо їй хвилі Пенея дали фессалійського; дещо
231] Дав їй Сперхей. До них Беб долучився, тростиною вкритий.
232] На Антедоні евбейському зелень живлющу зривала —
233] Сік її ще не прославивсь тоді перевтіленням Главка.
234] Ось і дев'ятий вже день, і дев'ята ніч її бачить,
235] Як озирає вона кожен луг, кожне поле, аж поки
236] Не повернулась. І хоч тільки запах торкнувся драконів,—
237] Шкіру старезну свою мимохіть вони скинули з себе.
238] Після повернення — все за порогом вона й за дверима;
239] Над головою — саме тільки небо. Цураючись мужа,
240] З дерну жертовники два спорудила Медея: праворуч —
241] Той, що призначений був для Гекати, для Юності — зліва.
242] Листям оплівши їх густо й вербеною, осторонь дещо
243] Вигребла землю Медея з двох ям і обряд чарівничий
244] Здійснює: в горло вівці темнорунної гострий встромляє
245] Ніж і гарячою кров ю широкі заповнює ями.
246] Потім вино золотаве пливке вона ллє туди з чаші,
247] Далі й парке молоко туди з іншої ллє вона чаші.
248] Шепче й закляття слова; божества закликає підземні:
249] Владаря тіней, дружину його, котру викрав для себе,—
250] Щоб не спішили душі відділяти од кволого тіла.
251] Лиш ублагала обох молитвами та довгим шептанням,
252] Старця Есона велить вона вивести з дому, й на нього
253] Чарами сон непробудно—міцний насилає відразу,
254] Й, мов неживого, кладе горілиць на розіслані трави.
255] Тут же Ясону й прислузі велить відійти якнайдалі,
256] Щоб на таємний обряд, непосвячені, глянуть не сміли.
257] Всі, хто там був, оді йшли. Розпустивши волосся, Медея,
258] Згідно з обрядом вакханок, обходить жертовники димні;
259] В ямі, що з темною кров'ю була, смолоскипи змочивши,
260] В полум'ї двох вівтарів їх запалює й сіркою тричі,
261] Тричі водою і тричі вогнем очищає Есона.
262] В посуді міднім могутнє дання закипає тим часом,
263] Булькає, над казаном піднімаючи піну блідаву.
264] Варить коріння, підтяте серпом на долах гемонійських,
265] Квіти, насіння і з трав темнолистих відтиснені соки.
266] Ще докидає туди й камінці з щонайдальшого Сходу,
267] Й чистий пісок, що його Океан омивав при відпливі.
268] Хлюпнула трохи роси, котру в місячну ніч назбирала. [121]
269] Пугача, птаха понурого, кидає крила з їх м'ясом,
270] Нутрощі вовка, що вигляд хижацький на образ людини
271] Може змінити. Змії кініфійської шкіру тоненьку
272] Теж не забула в казан опустити. Була ще печінка
273] Оленя жвавого; ще й голова криводзьоба, а з нею
274] Яйця ворони, що дев'ять віків уже провікувала.
275] Врешті, ще й інших чимало речей, котрі й назви не мають,
276] Кинувши в цю, вже й без того міцну, як для смертного, суміш,
277] Все це від самого дна заколочує аж до блідої
278] Піни давно вже засохлим уламком старої оливи.
279] Раптом галузка суха, що крутилась у міді гарячій,
280] Вся забростилась, немов навесні, й незадовго взялася
281] Листом, а далі на ній зарясніли й оливки вагомі.
282] Тільки—но через краї казана мовби виплюне піну
283] Полум'я — вже на тім місці, де впали розпарені краплі,
284] Трави ростуть соковиті, м які, розсипаються квіти.
285] Щойно помітила це — гостролезим мечем розтинає
286] Старцеві груди Медея й туди замість млявої крові
287] Вариво ллє. І як тільки Есон увібрав його в себе
288] Раною й ротом — волосся його й борода, що віддавна
289] Білі були, наче сніг, темнобарвними стали раптово;
290] Ніби й не був він худим; пропадає блідота стареча,
291] Тіло, зробившись м'ясистим, розгладжує зморшки глибокі.
292] Все в ньому наче цвіте, й мимоволі, на подив Есона,
293] Що сорок років тому відбулось, те на пам ять спливає.
Перейти на страницу: