Скандал сторіччя. Тексти для газет і журналів (1950–1984)
- Автор: Маркес Габриэль Гарсия
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Анетти Антоненко
- ISBN: 978-617-7654-20-8
- Переводчик: Галина Владимировна Грабовская
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Скандал сторіччя. Тексти для газет і журналів (1950–1984)». Краткое содержание книги:
Тематика п’ятдесяти текстів «Скандалу…» багатосяжна: від політичних переворотів до «особистого Гемінґвея» Маркеса і перукаря президента, від літературщини, привидів минулого й майбутнього та розповіді про те, як пишуть романи, — і до інсайтів, феномену телепатії й таємниці містичної історії, якій він, один із найвизначніших письменників Латинської Америки, не зміг дати назви.
— Iperimune в нас нема, — мовила вона. — Зате ми маємо великі запаси вакцини проти сказу.
То була єдина конкретна відповідь, отримана на повідомлення по телебаченню. Неймовірно, але у Венесуелі не було сироватки проти сказу. Те саме, що з дитиною Реверонів, години якої були полічені, могло статися будь-якої миті. Статистика показує, що кожного року реєструються смертельні випадки, коли люди вмирають внаслідок укусів скажених собак. За період з 1950 по 1952 рік понад 5 тисяч псів покусали 8 тисяч мешканців Каракаса. З 2-х тисяч тварин, яких обстежили, 500 були заражені через укуси.
В останні місяці органи санітарно-гігієнічного нагляду, занепокоєні випадками сказу, посилили кампанію щеплень. Офіційно їх робиться 500 на місяць. Лікар Брісеньйо Россі, директор Інституту гігієни і міжнародний авторитет з цього питання, піддає ретельному двотижневому обстеженню підозрілих псів. Кожен десятий виявляється зараженим. В Європі і Сполучених Штатах собаки, як і автомобілі, потребують ліцензії. Їх щеплюють проти сказу і на шию вішають алюмінієвий брелок, на якому висічено дату, коли закінчується його імунітет. У Каракасі, попри усі зусилля лікаря Брісеньйо Россі, правил щодо цього не існує. Бродячі пси гризуться на вулицях і передають вірус, який згодом передається людям. Неймовірно, що за таких обставин в аптеках не було сироватки проти сказу і що Реверон змушений був, аби врятувати свого сина, вдаватися до солідарності людей, яких він навіть не знав і не знає досі.
«У понеділок буде надто пізно»
Хусто Ґомес в Маракайбо отримав телеграму майже в той самий час, що й містер Гестер в Нью-Йорку. Того дня лише один з родини Реверонів пообідав спокійно: малюк. До того часу він пишався на вигляд добрим здоров’ям. Його мати у клініці навіть не підозрювала про те, що відбувалося. Однак у час звичних візитів занепокоїлась, бо її чоловік не прийшов. Через годину один з її шваґрів, удаючи спокій, якого не відчував, прийшов їй сказати, що Кармело Реверон прийде пізніше.
Шість телефонних дзвінків вивели Хусто Ґомеса в Маракайбо на слід ліків. Нафтова компанія, яка місяць тому змушена була привезти Iperimune зі Сполучених Штатів для одного зі своїх працівників, мала тисячу одиниць. То була недостатня доза. Сироватку призначали відповідно до маси тіла людини і тяжкості випадку. Для дитини у 40 фунтів вистачало тисячі одиниць через двадцять чотири години після укусу. Але малюка Реверона, який важив 35, вкусили сім днів тому і не в ногу, а в личко. Лікар вважав за необхідне ввести три тисячі одиниць. Та річ була не в тому, аби відмовитись від тисячі одиниць, безкоштовно наданих нафтовою компанією, а в тому, аби доставити їх, беручи до уваги відстань, у Каракас. О 1:45 дня Хусто Ґомес повідомив телефоном, що їде в Ґрано де Оро, аеропорт Маракайбо, щоби відправити ампулу. Один з братів Реверона розізнав про літаки, які прибували того дня в Майкетію[6], і дізнався, що о 17:10 приземляється літак L7 з Маракайбо. Хусто Ґомес на швидкості 80 кілометрів на годину поїхав в аеропорт і став шукати знайомого, який летів би в Каракас, але не знайшов. Оскільки в літаку було місце і не можна було гаяти ні хвилини, він купив в аеропорту квиток і повіз ампулу сам.
У Нью-Йорку містер Гестер не зачинив офіс. Він скасував вікенд, попросив його зв’язати телефоном з найбільшим авторитетом Сполучених Штатів у цьому питанні, що жив в Чикаґо, і зібрав усю необхідну інформацію про Iperimune. Там також було нелегко дістати цю сироватку. В Сполучених Штатах через контроль влади над псами сказ перебуває на шляху повного зникнення. Вже багато років не реєструються випадки сказу в людей. Минулого року на всій території було зареєстровано лише 20 випадків скажених тварин, і якраз в двох окраїнних штатах, на кордоні з Мексикою: в Техасі та Аризоні. Оскільки ці ліки не продаються, аптеки їх не замовляють. Їх можна знайти в лабораторіях, які виробляють цю сироватку. Але лабораторії зачинились ополудні. З Чикаґо містеру Гестеру телефоном повідомили, де він може знайти Iperimune в Нью-Йорку. Він роздобув три тисячі одиниць, але прямий літак до Каракаса вилетів чверть години тому. Наступний рейсовий літак, Delta 751, вилітав в неділю вночі і мав прибути в Майкетію тільки в понеділок. Однак Гестер передав вакцину під опіку капітана і відправив термінову телеграму Реверону, де подав усі подробиці, навіть номер телефону Delta в Каракасі, 55 84 88, аби той зв’язався з агентами і в понеділок на світанку забрав ліки в Майкетії.
6
Майкетія — аеропорт Каракаса.