Кишеня, повна жита

— Мій чоловік, як ви знаєте, протягом цілого дня перебуває в місті. Коли він повертається додому, то дуже стомлений, і йому хочеться посидіти й почитати. А я, навпаки, цілий день перебуваю тут сама-одна, не маючи пристойної компанії — людей, із якими можна було б поговорити. Звичайно, мені тут добре. Чудова їжа. Але я вважаю, людина повинна мати справді приємне соціальне оточення. Але ті люди, які мене тут оточують, не належать до мого кола. Частина їх є тими, кого я називаю «вульгарними гравцями в бридж». Не в інтелігентний, пристойний бридж. Я й сама люблю помахати ракеткою, як і кожен, проте всі вони тут казково багаті. Вони грають на неймовірно високі ставки й багато п’ють. Одне слово, гульвіси, що не знають, куди дівати свої гроші. Щоправда, є також невеличка кількість людей, — я назвала б їх «старими котами», — які люблять вештатися з лопатою або совком у руках і займаються садівництвом.

Міс Марпл опанувало легке почуття провини, бо й сама вона полюбляла займатися садівництвом.

— Я не хотіла б говорити погано про мертвих, — швидко перескочила місіс Персі на іншу тему, — але те, що я скажу, не викликає сумніву. Містер Фортеск’ю вкрай по-дурному одружився вдруге. Моя свекруха — власне, я не можу називати її свекрухою, була такого самого віку, як я, — одне слово, моя свекруха божевільно любила чоловіків. Вона була абсолютно схиблена на них. А як вона гайнувала гроші! Мій свекор був останнім дурнем, що одружився з нею. Не звертав уваги на те, як вона смітила грішми. Це неабияк дратувало Персі, неабияк його дратувало. Персі завжди так дбайливо ставиться до грошей. Він ненавидить марнотратство. А що можна було сказати, коли містер Фортеск’ю став поводитися так дивно, коли його стала дратувати кожна дрібниця, коли він то лютував невідомо чому, то розкидав гроші, підтримуючи якісь ідіотські проекти?! Одне слово, нічого доброго в цьому не було.

Міс Марпл наважилася поставити запитання.

— Це також турбувало вашого чоловіка?

— О, звичайно. Протягом останнього року Персі був дуже стривожений. Поведінка батька примусила його геть змінитися. Він змінив навіть, ви знаєте, своє ставлення до мене. Іноді, коли я зверталася до нього, він мені нічого не відповідав. — Місіс Персі зітхнула, потім провадила: — А Ілейн, моя зовиця, ви знаєте, вона дуже дивна дівчина. Так, ніби з головою в неї щось негаразд. Я не скажу, що вона до мене ставиться не по-дружньому, але без симпатії. Вона ніколи не хотіла поїхати зі мною до Лондона й поблукати по крамницях, сходити в театр абощо. Вона навіть не виявляла жодного інтересу до одягу. — Місіс Персівал знову зітхнула й промурмотіла: — Але, звичайно, я не хочу нарікати на будь-кого. — Її зненацька опанувало каяття. Вона поквапно сказала: — Вам, певно, здається дуже дивним, що я розповідаю про такі речі вам, людині зовсім чужій. Але ця напруга й шок — з ними дуже важко боротися. Запізнілий шок, так би я сказала. Нерви в мене такі напружені, знаєте, що я готова — я справді готова — вилити душу перед ким завгодно. Ви здаєтеся мені такою схожою на любу стару леді, міс Тріфусіс Джеймс. Вона зламала собі стегно, коли їй було сімдесят п’ять років. Мені довелося доглядати її протягом тривалого часу, і ми стали великими друзями. Вона подарувала мені плащ із лисячого хутра, коли ми розлучилися, і то була велика люб’язність із її боку.