Кишеня, повна жита

— Ви гадаєте, Рекс Фортеск’ю відповідальний за смерть вашого чоловіка?

— Я з’їла яйце на сніданок сьогодні вранці, — сказала місіс Маккензі. — Воно було, до речі, свіжісіньке. Дивовижно, правда, якщо подумаєш, що це було тридцять років тому?

Ніл набрав повні груди повітря. Здавалося неймовірним, що в такому темпі він кудись добудеться, але він не збирався здаватися.

— Хтось поклав мертвих дроздів на письмовий стіл містера Фортеск’ю за місяць або два до того, як він помер.

— Цікаво. Це дуже й дуже цікаво.

— Ви маєте бодай якесь уявлення, мем, хто б міг утнути такий жарт?

— Уявлення не допомагають нікому. Треба діяти, а не уявляти. Я виховала їх для того, щоб вони діяли.

— Ви говорите про своїх дітей?

Вона швидко кивнула головою.

— Так. Доналда й Рубі. Їм було дев’ять і сім років, коли вони залишилися без батька. Я все їм розповіла. Я нагадувала їм щодня. Я примушувала їх присягатися щоночі.

Інспектор Ніл нахилився вперед.

— У чому ви примушували їх присягатися?

— Що вони його вб’ють, звичайно.

— Зрозуміло.

Інспектор Ніл промовив своє улюблене слово таким тоном, ніби воно було найприроднішим зауваженням у світі.

— І вони його вбили?

— Доналд пішов у Дюнкерк. Він ніколи звідти не повернувся. Вони надіслали мені телеграму, що він загинув: «Глибоко жалкуємо, він склав голову в битві». Але то була не та битва, до якої я його готувала.

— Я щиро співчуваю вам, мем. А ваша дочка?

— Я не маю дочки, — сказала місіс Маккензі.

— Ви говорили про неї щойно тепер, — нагадав їй Ніл. — По свою дочку Рубі.

— Рубі. Так, Рубі. — Вона нахилилася вперед. — Ви знаєте, що я зробила Рубі?

— Ні, мем. Що ви їй зробили?

Вона зненацька прошепотіла:

— Подивіться сюди, у Книгу.

Він побачив, що книга, яку вона тримала в себе на колінах, була Біблією. То була дуже стара Біблія, і коли вона розгорнула її на першій сторінці, інспектор Ніл побачив, що там написано кілька імен. То була, безперечно, сімейна Біблія, у яку, згідно зі стародавнім звичаєм, записували народження кожної нової дитини. Тонкий указівний палець місіс Маккензі показав на два останні імені: «Доналд Маккензі» з датою його народження і «Рубі Маккензі» з її датою. Але ім’я Рубі Маккензі було закреслене жирною лінією.

— Ви бачите? — запитала місіс Маккензі. — Я викреслила її з Книги. Я викреслила її навіки! Янгол, який записує наші добрі й погані вчинки, там її не знайде.

— Ви викреслили її ім’я з книги? Але чому, мем?

Місіс Маккензі подивилася на нього лукавим поглядом.

— Ви знаєте, чому, — сказала вона.

— Ні, мем, я не знаю. Справді не знаю.

— Вона не зберегла віру. Знайте, що вона не зберегла віру.

— Де ваша дочка тепер, мем?

— Я вам сказала. У мене немає дочки. Не існує більше такої особи, як Рубі Маккензі.