Кишеня, повна жита

— А ваше село Сент-Мері-Мід справді приємне?

— Знаєте, я не дуже добре розумію, що ви називаєте приємним селом, моя люба. Воно дуже миле, я сказала б. У ньому живуть дуже приємні люди, і кілька надзвичайно неприємних людей також. Іноді там відбуваються дуже дивні події, як, до речі, і в інших селах. Людська природа однакова повсюди, ви зі мною згодні?

— Ви часто підіймаєтеся нагору й бачитеся з міс Ремсботтом, — сказала Пет. — Щодо мене, то я боюся її.

— Боїтеся її? Чому?

— Бо вона здається мені психічно хворою. Я думаю, вона опанована релігійною манією. А вам, бува, не здається, що вона… божевільна, ні?

— І в чому ви бачите її божевілля?

— О, ви знаєте, що я маю на увазі, і добре знаєте, міс Марпл. Вона сидить там у себе, і ніколи не виходить, і весь час міркує про гріх. Схоже, вона зрештою дійде висновку, що її місія в житті — творити правий суд.

— Це ваш чоловік так думає?

— Я не знаю, що думає Ланс. Він мені цього не скаже. Але я твердо переконана в одному — він думає, що в цьому домі хтось збожеволів, і той божевільний належить до цієї родини. Ну, Персівал, можна сказати, мислить цілком тверезо. Дженніфер просто дурна й занадто патетична. Вона трохи нервує, але це й усе, а Ілейн… бувають такі дівчата — трохи дивні, одержимі й напружені, немов натягнуті пружини. Вона до розпачу закохана у свого молодика й ніколи навіть на мить не признається самій собі, що він одружується з нею заради грошей.

— Ви думаєте, він одружується з нею заради грошей?

— Так, думаю. А ви так не думаєте?

— Я думаю трохи інакше, — сказала міс Марпл. — Мені згадується молодий Еліс, який одружився з Маріон Бейтс, дочкою багатого торговця залізними виробами. Вона була дуже негарною дівчиною й шалено в нього закоханою. Проте в них усе склалося добре. Чоловіки, такі, як молодий Еліс і цей Джералд Райт, поводяться погано лише в тому випадку, коли одружуються з убогою дівчиною заради кохання. Вони надто розгнівані на себе за те, що так зробили, і намагаються відігратися на дівчині. Та коли вони одружуються з багатою дівчиною, то не втрачають до неї пошани.

— Я не бачу, — розвивала Пет свої міркування далі, хмурячись дедалі більше, — щоб це міг бути хтось чужий. І саме тому тут утворилася така атмосфера. Кожен стежить за кожним. Скоро тут знову щось станеться…

— Смертей більше не буде, — сказала міс Марпл. — Принаймні я так думаю.

— Ви не можете бути певною.

— Правду кажучи, я в цьому переконана. Річ у тім, що вбивця виконав своє завдання.

— Виконав?

— Виконав або виконала. Ми кажемо «виконав» для зручності.

— Ви кажете, він чи вона виконали своє завдання. А яким воно було, те завдання?

Міс Марпл похитала головою — вона ще сама не знала цього точно.