Кишеня, повна жита
- Автор: Кристи Агата
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-617-12-4009-4 (fb2)
- Переводчик: Виктор Иосифович Шовкун
- Жанр: Классические детективы
Электронная книга - «Кишеня, повна жита». Краткое содержание книги:
— Ви хочете сказати, вона померла?
— Померла? — Жінка несподівано засміялася. — Для неї було б краще, якби вона померла. Набагато краще. Набагато, набагато краще. — Вона зітхнула й неспокійно заворушилася на своєму місці. Потім тоном несподіваної формально досконалої чемності повідомила: — Пробачте мені, але, боюся, я справді більше не можу розмовляти з вами. Ви бачите, час спливає дуже швидко, а я повинна прочитати свою книгу.
На подальші запитання інспектора Ніла місіс Маккензі більше не відповідала. Вона лише відмахувалася від нього з легким роздратуванням і не відривала очей від своєї Біблії, водячи пальцем по тих рядках, які читала.
Ніл підвівся на ноги й пішов геть. Він мав ще одну коротку розмову з директором закладу.
— Якісь із родичів її навідують? — запитав він. — Дочка, наприклад?
— Дочка, якщо не помиляюся, приходила навідати її за часів мого попередника, але її візит так схвилював нашу пацієнтку, що їй рекомендували більше не приходити. Відтоді всі справи залагоджуються через адвокатів.
— І ви не маєте уявлення, де ця Рубі Маккензі перебуває тепер?
Директор закладу похитав головою.
— Ані найменшого.
— Ви не знаєте, наприклад, одружена вона чи ні?
— Не знаю. Усе, що я можу для вас зробити, — це дати вам адресу адвокатської фірми, з якою ми працюємо.
Інспектор Ніл уже зустрічався з тими адвокатами. Вони були неспроможні (чи сказали, що неспроможні) повідомити йому нехай там що. Вони мали у своєму розпорядженні фонд, який заснувала місіс Маккензі. Усі розпорядження було зроблено кілька років тому, і після того вони не зустрічалися з місіс Маккензі.
Інспектор Ніл спробував роздобути опис Рубі Маккензі, але результати були незадовільними. До пацієнтів приходять стільки відвідувачів, що через кілька років вони втрачають свою індивідуальність і, можна сказати, зливаються в одне обличчя. Сестра-хазяйка, що працювала тут багато років, із великими труднощами пригадала, що міс Маккензі була маленька на зріст і темноволоса. Ще одна санітарка, єдина, яка служила в закладі протягом досить тривалого проміжку часу, пригадала, що міс Маккензі — жінка міцно збудована з білявим волоссям.
— Ось де ми перебуваємо, сер, — повідомив інспектор Ніл, доповідаючи про результати свого розслідування заступникові комісара. — Усі персонажі химерного дитячого віршика перебувають на місці, і це має щось означати.
Заступник комісара замислено кивнув головою.
— Дрозди в пирозі натякають на шахту «Дрозди», жито в кишені отруєного має щось спільне з млинцями, якими Адель Фортеск’ю заїдала свій чай (хоч це не вельми переконує, зрештою, хто не їсть млинці з медом, коли п’є чай?). Третє вбивство — дівчина, задушена панчохою, і її ніс, затиснутий прищепкою для білизни. Так, це справді божевільне поєднання, але нехтувати його неможливо.
— Стривайте хвилину, сер, — сказав інспектор Ніл.
— Що там у тебе таке?
Ніл нахмурив брови.
— Щось у цій версії мене не задовольняє. Щось не збігається. Але що саме? — Він похитав головою й зітхнув. — Тут є якась помилка, але яка саме, я поки що не можу збагнути.
Розділ двадцять перший
Ланс і Пет блукали навколо добре доглянутих моріжків, що оточували «Тисову хатину».
— Я не хочу образити твої почуття, Лансе, — промурмотіла Пет, — коли скажу, що бридкішого саду я ніколи не бачила.
— Ти їх не образиш, — сказав Ланс. — Тобі він і справді так не подобається? Я ніколи про це не думав. Якщо не помиляюся, то тут є троє садівників, які працюють дуже старанно.
Пет сказала:
— Можливо, у цьому й причина. Грошей витрачено чимало, а індивідуального смаку не відчувається. Хоч усе тут, думаю, зроблено як годиться: і рододендронів вистачає, і, сподіваюся, усі вони висаджені в належний час.
— А що ти, Пет, посадила б в англійському саду, якби він у тебе був?
— У моєму саду, — сказала Пет, — росли б сокирки, мальви й кентерберійські дзвіночки, там не було б жодної клумби й жодного з цих жахливих тисів.
Вона окинула темні тисові живоплоти зневажливим поглядом.
— Асоціативне мислення, — відразу визначив Ланс.
— Я відчуваю моторошний страх, коли намагаюся уявити собі отруйника, — сказала Пет. — Це має бути жахливий, наповнений похмурими думками, мстивий розум.
— То ось як ти його бачиш? Дивно! Я думаю про нього лише як про чоловіка діловитого й холоднокровного.
— Либонь, можна подивитися на нього й так. — Вона замовкла, а тоді сказала з легким тремтінням: — А проте скоїти три вбивства… Той, хто це вчинив, мусить бути божевільним.