Кишеня, повна жита
- Автор: Кристи Агата
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-617-12-4009-4 (fb2)
- Переводчик: Виктор Иосифович Шовкун
- Жанр: Классические детективы
Электронная книга - «Кишеня, повна жита». Краткое содержание книги:
— Заходьте сюди, моя люба. Заходьте, будь ласка. Я переконана, що вам надто холодно й вогко перебувати надворі, та ще й без пальта.
Пет підкорилася, почувши, що її гукають. — Вона увійшла до кімнати, зачинила вікно й увімкнула дві лампи.
— Так, — сказала вона, — вечір сьогодні не вельми приємний. Вона сіла на канапу поруч із міс Марпл. — Що ви плетете?
— Теплу дитячу сорочечку, моя люба. Для немовляти. Знаєте, матерям ніколи не вистачає теплих дитячих сорочечок для своїх немовлят. Це другий розмір. Я завжди плету другий розмір. Діти так швидко виростають із першого розміру.
Пет витягла свої довгі ноги до вогню.
— Сьогодні тут справді дуже приємно, — сказала вона. — Вогонь, світло від ламп, і ви плетете теплі сорочечки для немовлят. Приємно, затишно, так і має бути в Англії.
— Це й справді Англія, — сказала міс Марпл. — У ній не так багато «Тисових хатин», моя люба.
— І слава Богу, — сказала Пет. — Я не вірю, що цей дім був коли-небудь щасливим. Я не вірю, що хтось був коли-небудь щасливим у ньому попри всі ті гроші, які вони можуть витрачати, і ті речі, що їх вони мають.
— Ні, — погодилася міс Марпл. — Я не думаю, що цей дім був коли-небудь щасливим.
— Я думаю, можливо, Адель була тут щасливою, — сказала Пет. — Я ніколи з нею не зустрічалася, звісно, тому не знаю, але Дженніфер мені здається просто жалюгідною, а Ілейн страждає через молодика, якого вона, певно, кохає, але який до неї байдужісінький, і в глибині свого серця вона це знає. О, як мені хочеться якнайскоріш поїхати звідси! — Вона подивилася на міс Марпл і несподівано усміхнулася. — А ви знаєте, — сказала вона, — що Ланс порадив мені триматися якомога ближче до вас. Схоже, він думає, що так я буду в більшій безпеці.
— Ваш чоловік не дурень, — сказала міс Марпл.
— Ні. Ланс не дурень. Хоч іноді й любить надміру пожартувати та утнути якусь дурну витівку. Він чогось боїться, але мені не каже, чого саме. Хотіла б я знати, чого він боїться. Одне здається мені очевидним. Хтось у цьому домі збожеволів, а божевілля завжди лякає, бо ти не знаєш, що такій людині стукне в голову. Чого можна від неї чекати.
— Бідолашна моя дитино, — сказала міс Марпл.
— О, зі мною все гаразд, справді гаразд. Життя загартувало мене, і я навчилася терпіти нехай там що.
Міс Марпл лагідно сказала:
— Ви вже пережили чималу частку нещасть, чи не так, моя люба?
— О, в моєму житті були й щасливі хвилини. Я мала чудове дитинство в Ірландії, де їздила верхи, полювала й жила у великому порожньому домі з протягами, у якому було багато сонця. Якщо ти мала щасливе дитинство, то вже ніхто не зможе його в тебе забрати, ви зі мною згодні? І лише потім, коли я стала дорослою, життя обернулося до мене своїм протилежним боком. Найпершим моїм нещастям, думаю, була війна.
— Ваш чоловік був військовим пілотом, чи не так?
— Так. Ми були одружені лише близько місяця, коли Дона збили. — Вона подивилася перед собою у вогонь. — Думаю, спочатку я теж хотіла померти. Це здалося мені таким несправедливим, таким жорстоким. Але потім мені почало здаватися, що то був найкращий вихід. Дон був чудовим у війні. Хоробрий, відчайдушний і веселий. Він мав усі ті якості, які потрібні на війні. Але я не думаю, що мирне життя могло б задовольнити його. Він був наділений почуттям — о, як би мені це висловити? — гордовитої непокори. Він ніде не зміг би прилаштуватися, не зміг би всидіти на одному місці. Він воював би проти речей. Він був антисоціальним елементом, якщо можна так висловитися. Ні, він не міг би жити в суспільстві, у якому панував би мир.
— Це свідчить, що ви розумна жінка, моя люба, якщо помічаєте такі речі. — Міс Марпл нахилилася над своїм плетивом, підхопила стібок і стала рахувати, затримавши дихання: — Три простих, два спідніх, один пропустити, протягти два разом, — а потім запитала: — А ваш другий чоловік, моя люба?
— Фредді? Фредді застрелився.
— О, моя бідолашна дівчино. Як це сумно! Яка трагедія!
— Ми були дуже щасливі разом, — сказала Пет. — Але десь через два роки по тому, як ми одружилися, я почала розуміти, що Фредді був, як би це сказати, не завжди чесним. Я почала розуміти, щó навколо нас відбувається. Але це нібито ніяк не впливало на наші стосунки з ним. Бо, розумієте, Фредді кохав мене, а я кохала його. Я намагалася не думати про щось інше. Гадаю, з мого боку така поведінка була боягузтвом, але я не могла змінити його, ви ж розумієте. Змінити людину не можна.
— Ні, — підтвердила міс Марпл, — змінити людину не можна.