Зірка впаде опівночі
- Автор: Константин Теодор
- Год: 1960
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник"
- Переводчик: І. Г. Кушнірик
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Зірка впаде опівночі». Краткое содержание книги:
Так починається захоплюючий пригодницький роман Теодора Константіна «Зірка впаде опівночі». Події, що їх розкриває письменник, відбуваються в часи боїв румунської армії проти гітлерівських військ на території Угорщини.
З перших сторінок автор зав'язує гострий сюжет, і читач до кінця твору з напруженням стежить за розвитком дії.
Роман має виховне значення. Він докорінно різниться від буржуазних детективів, бо в ньому головний герой захищає не особисті, а державні інтереси.
Він поклав трубку і вийшов на подвір'я. Саме в цей час біля воріт з'явився Параскивеску з чотирма солдатами. Вони принесли труп молодшого лейтенанта Войнягу. Слідом за ними у двір зайшли унтер-офіцер та кілька солдатів, що були дуже збентежені.
Тіло Войнягу поклали в кімнаті начальника караулу.
Підполковник медичної служби Стетеску нашвидку оглянув труп.
— Мертвий! Його застрілено в потилицю… Куля вилетіла через рот.
— Мертвий!.. — машинально повторив за ним капітан Георгіу. — Стріляли зблизька?
— Ні, мабуть, здалеку.
— А з якої зброї?
— В усякому разі, з бойової…
— Прошу вас, пане підполковнику, складіть акт про це вбивство. Командир вимагає докладної інформації. Я сподіваюсь, ви дозволите на якийсь час залишити труп у цій кімнаті. Бідний Войнягу! Такий чудовий офіцер. — Раптом Георгіу повернувся до Параскивеску. — Обшукай його кишені! Хоч надії мало, а проте… побачимо! Пошли когось за лейтенантом Тимплару. І постарайся звільнитися скоріше. Ти мені ще будеш потрібен.
Але Тимплару капітан Георгіу застав у кабінеті.
— Накажи своїм солдатам закрити всі дороги з села, — звелів він йому. — Не випускайте нікого. Підозрілих заарештовуйте і під конвоєм приводьте сюди. Це по-перше… А потім… Однак, я й забув запитати, чи знаєш ти про останню подію.
— Так, пане капітан. Саме тому я й прийшов сюди!..
— Отже, ми мусимо вжити заходів… На шляху, де було вбито Войнягу, треба розставити пости. Не дозволяйте цивільним виходити з дворів. Ти з своїм помічником унтер-офіцером Котирце проїдьте на мотоциклах в обидва кінці до найближчих сіл. Кого зустрінете, затримуйте. Зрозуміло?
— Так, пане капітан! Які ще ваші розпорядження?..
— Все! Можна виконувати! Тільки будьте обережні.
Хвилин через п'ятнадцять капітан Георгіу почав допитувати тих, кого виявили на місці вбивства, в тім числі й зв'язкового полку «Сирет». Було допитано понад тридцять чоловік, — солдатів і місцевих угорців. Писарі теж добре натомились. Останній протокол вони дописали десь близько півночі.
Дуже стомившись, начальник другого відділу дозволив підлеглим розійтися. Але молодший лейтенант Параскивеску не зважувався залишити його самого.
— А ви, пане капітан? — запитав він несміливо. — Кінчайте теж.
— Я посиджу ще трошки. Хочу доповісти панові генералу про результат розслідування. Найбільше мене турбує ця невідомість. Як ти думаєш, був серед допитуваних убивця Войнягу чи ні?
Параскивеску знизав плечима:
— Не знаю!.. Це все таке заплутане…
— Авжеж, протягом місяця два загадкових убивства. Спершу шофер Пантелімон, а тепер — молодший лейтенант Войнягу!
— Ви вбачаєте в цьому якийсь зв'язок? — з недовірою спитав Параскивеску.
— Зараз це лише моє припущення. А проте тобі час відпочивати, ти вже ледве стоїш на ногах. Поговоримо завтра. На добраніч! — поспішив спровадити молодшого лейтенанта капітан.
Як тільки він залишився сам, двері відчинив Уля Михай.
— Дозвольте?
— Нарешті прийшов!.. — зрадів Георгіу.
— Я теж не міг уже дочекатись, пане капітан!
— Ну, як ти дивишся на всю цю історію?
— Для того, щоб відповісти, мені треба знати трохи більше… Оскільки ви заборонили допитуваним розмовляти про це, то я міг орієнтуватись тільки на випадкові чутки. А вони надто вже суперечливі. Отож змилуйтесь, будь ласка, і скажіть мені всю правду.
Капітан Георгіу замислено перегорнув кілька списаних аркушів.
— На жаль, це не звичайна собі чутка. Молодшого лейтенанта Войнягу Темістокле застрелено недалеко від КП, з рушниці в потилицю. Єдиний очевидець — солдат інтендантства Стамбуліу Петраке. На його очах Войнягу і впав мертвим. Інший свідок, зв'язковий полку «Сирет» капрал Сучіу Георге, прибув туди хвилин через п'ять. От подумай сам: на місці вбивства офіцера виявляється солдат з його ж частини… Але почувши, що Войнягу застрелено в спину, я зразу й відкинув свою підозру, бо зв'язковий їхав назустріч. Отже, він не міг його вбити. Спершу мене збивав з пуття один важливий факт. Войнягу застрелено недалеко від КП, майже через три чверті години після того, як він вийшов од мене. От я й замислився: де міг пробути молодший лейтенант стільки часу? Спершу я вважав, що він заходив до інших відділів. Але пізніше дізнався, що офіцер-розвідник ніде й не був. Більше того, днювальний посвідчив, що той о третій годині вже виходив з КП. І найважливіше тут те, що, коли пролунав постріл, Войнягу ішов не з КП, а, навпаки, — прямував знову сюди. От переді мною й постало два питання. По-перше, що примусило молодшого лейтенанта повернутися назад? По-друге, чи існує якийсь зв'язок між убивством і рішенням вернутися на КП? Допитуючи свідків, я знайшов відповідь на друге питання. Та зрештою ти й сам пересвідчишся в цьому. Ось тут у мене тридцять свідчень, в тім числі й протоколи допитів п'ятнадцяти жителів села. Я особисто відкидаю думку про те, що Войнягу міг застрелити хтось з цивільних. Ці селяни дуже мирні люди. А крім того, в кожній хаті розквартировані наші солдати. І Войнягу вбито саме в обідню перерву, коли всі вони сиділи по квартирах. Отже, ніхто з тутешніх чоловіків не насмілився б в таку пору застрелити офіцера. Це моя особиста думка. Сподіваюсь, ти теж погодишся зі мною. От давай почитаємо кілька протоколів. Я почну з свідчення солдата, який стояв на посту біля воріт, його ім'я… Зараз, зараз знайду… Його звати Бирзу Думітре. Послухай, що він розповідає…