Зірка впаде опівночі
- Автор: Константин Теодор
- Год: 1960
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник"
- Переводчик: І. Г. Кушнірик
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Зірка впаде опівночі». Краткое содержание книги:
Так починається захоплюючий пригодницький роман Теодора Константіна «Зірка впаде опівночі». Події, що їх розкриває письменник, відбуваються в часи боїв румунської армії проти гітлерівських військ на території Угорщини.
З перших сторінок автор зав'язує гострий сюжет, і читач до кінця твору з напруженням стежить за розвитком дії.
Роман має виховне значення. Він докорінно різниться від буржуазних детективів, бо в ньому головний герой захищає не особисті, а державні інтереси.
— Та звісно, цим нехтувати не можна. Однак якщо розпорошувати увагу на дрібниці, то можна проґавити справді важливі факти. Іншими словами, за деревами не побачиш самого лісу. Тільки ти не думай, що я маю на увазі тебе й твій метод. Я кажу взагалі. Та зрештою це стосується й мене… Я теж часто захоплююсь дрібницями.
Капітан Георгіу начебто говорив і про себе, але з його тону, як завжди, досить самовпевненого, відчувалося, що він гудить лише Улю.
— Я скористаюся з вашої поради, пане капітан, — мовив контррозвідник.
— Мені було б прикро, якби ти не погодився. Я зовсім не хотів тебе ображати. — Помітивши, що Уля зібрався йти, капітан Георгіу додав: — Підожди, я зараз одягнуся. Підемо разом. Треба негайно написати листа і послати до штабу Параскивеску.
Недалеко від КП вони розійшлися.
А через півгодини по шосе мчав мотоцикл. В колясці сидів молодший лейтенант Параскивеску. У нього під кітелем, у кишені, був схований конверт, якого він мав передати особисто в руки начальникові другого відділу полковникові Павлополу.
А вранці Пеліною, шукаючи черевики, зазирнув під стіл і побачив трефову трійку.
— Друже, он твоя карта!
Барбу миттю підхопився. Взявши карту, дбайливо витер її від пороху і сховав у кишеню.
— Добре, що знайшлася. Без неї ж не розкладеш пасьянсу.
Ніхто з шифрувальників, крім Улі, не знав, де побувала тієї ночі трефова трійка. І нікому, крім нього, не було відомо, що на світанку спеціальний кур'єр другого відділу штабу армії вилетів літаком до Румунії. Він мав при собі фотокопію карти і секретне повідомлення полковника Павлопола до свого начальника з генерального штабу.
ЧОМУ БУВ УБИТИЙ МОЛОДШИЙ ЛЕЙТЕНАНТ ВОЙНЯГУ?
Капітан Георгіу ще і ще переглядав рапорт начальника розвідки полку «Сирот» молодшого лейтенанта Войнягу Темістокле, в якому повідомлялось про зраду одного командира взводу.
Молодший лейтенант Войнягу значився одним з кращих розвідників. Донесення цього офіцера були найточнішими і найдокладнішими. Капітан Георгіу навіть представляв його до нагороди.
Раптом до кабінету начальника другого відділу вбіг молодший лейтенант Параскивеску.
— Пане капітан, на шосе щойно застрелили молодшого лейтенанта Войнягу! — доповів він схвильовано.
— Що-о-о? Застрелили? Як це?..
— Я більше нічого не знаю. Це повідомив один солдат з інтендантської роти.
— Поклич його сюди!
Параскивеску привів солдата.
— Кажи панові капітанові все, що тобі відомо! — наказав йому.
— Слухаю! Здрастуйте, пане капітан! Я саме йшов до канцелярії старшини інтендантської служби Доробеца. Раптом гримнув постріл, і якийсь пан офіцер, що йшов назустріч, упав, як підкошений, метрів за сто від мене. Поки я добіг, він уже був мертвий.
— Зажди! — обірвав солдата начальник другого відділу. — Параскивеску, візьми двох солдатів з караульного взводу і принесіть труп сюди. Не треба показувати населенню цієї країни таких видовищ. Клич на поміч і нашого писаря. По дорозі можеш зайти до пана підполковника Стетеску.
Коли молодший лейтенант вийшов, капітан звелів солдатові:
— Ну, розповідай далі!..
— В цей час по дорозі проїздив один зв'язковий. Я попросив його повартувати, а сам побіг сюди. Той солдат каже, що офіцер з їхнього полку…
— З їхнього полку?
— Так, пане капітан. Мабуть, його прислали з якоюсь «кореспонденцією».
— Ну, а що далі?
— Більш нічого мені не відомо!..
— А чи не скажеш ти, хто вистрілив?
— Ні, пане капітан. На шляху не було ні душі. Мабуть, стріляв хтось з подвір'я… Хіба можна знати?
— Коло мертвого вже зібралися люди?
— Спершу я не помітив нічого. А потім озирнувся, і побачив кількох солдатів, що зупинились біля трупа. Та й молодиці почали виходити до воріт. Ви ж знаєте, які вони цікаві. Проте підійти ближче не насмілювалися. Дивились на відстані і щось теревенили по-своєму, бозна-що, дуже важка ця мова. В Росії, куди нас погнав Антонеску, я навчився трошки розуміти. А по-угорськи ніяк не второпаю…
— Ну, добре… Посидь у караульні, я тебе ще покличу.
— Слухаю, пане капітан!
Як тільки солдат вийшов, капітан Георгіу подзвонив Попинкаріу.
— Здрастуйте, пане генерал, — привітався він. — Доповідаю вам про одну незвичайну подію. Нещодавно на шосе, метрів за сто від КП, хтось застрелив начальника розвідки полку «Сирет». Я викликав його сюди в справі дезертирства того командира взводу. Мушу зауважити, що з часу нашої розмови в штабі минуло три чверті години. Просто не віриться, що він встиг відійти лише на сто метрів. Оце й усе, що я можу зараз сказати… Коли стане відомо щось інше, доповім вам. Бажаю здоров'я, пане генерал!