Зірка впаде опівночі
- Автор: Константин Теодор
- Год: 1960
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник"
- Переводчик: І. Г. Кушнірик
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Зірка впаде опівночі». Краткое содержание книги:
Так починається захоплюючий пригодницький роман Теодора Константіна «Зірка впаде опівночі». Події, що їх розкриває письменник, відбуваються в часи боїв румунської армії проти гітлерівських військ на території Угорщини.
З перших сторінок автор зав'язує гострий сюжет, і читач до кінця твору з напруженням стежить за розвитком дії.
Роман має виховне значення. Він докорінно різниться від буржуазних детективів, бо в ньому головний герой захищає не особисті, а державні інтереси.
«… Було вже кілька хвилин після третьої, коли той пан молодший лейтенант вийшов за ворота. Мабуть, він дуже поспішав, бо навіть не підняв руки, коли я віддав йому честь. І пішов дорогою вниз…
Запитання: Звідки ти знаєш, що тоді було трохи більше третьої?
Відповідь: Бачте, пане капітан, я саме прийняв пост. Вартував у другій зміні. Ось тому й знаю!.. І він, як я вже говорив, пішов вулицею вниз. Я ще раз подивився йому вслід, а потім одвернувся. Трохи пізніше, знову глянувши на шлях, я побачив, що пан офіцер з кимось розмовляє.
Запитання: З ким же він там говорив? Ти не впізнав?
Відповідь: Ні, пане капітан. Було далеченько, та й стояв він до мене спиною. Хоч я не бачив його обличчя, однак запевняю вас, що постать видалася мені знайомою. Але хто він, не знаю. Хай мене грім уб'є, коли брешу! Ех, коли б мені ще хоч раз його зустріти… Та ви не турбуйтесь, пане капітан! Віднині я добре витріщатиму очі. І якщо натраплю на того солдата, неодмінно впізнаю його.
Запитання: Ти говориш, солдата? А може, він офіцер?
Відповідь: Ні, не офіцер, пане капітан!.. Солдат, а можливо, що й студент. Клянусь своєю головою, я таки знайду його. Візьму за комір і приведу до вас.
Запитання: Чи довго вони там розмовляли? І коли розійшлися?
Відповідь: Вони й не розходились, пане капітан! Стояли й говорили, а потім разом і пішли вниз вулицею… Оце й усе, що я знаю. Але ні, брешу. Я чув і постріл з гвинтівки. Ще й подумав: «Який це навіжений стріляє серед білого дня, порушуючи наказ пана генерала?».
Запитання: А ти певен, що вистрілили з гвинтівки? Може, з револьвера?
Відповідь: Ні, пане капітан. Я ж не перший день на фронті. Можу відрізнити постріл з гвинтівки од револьверного. пострілу».
— Оце й усе, — мовив далі капітан Георгіу. — Як бачиш, мій писар, отой шалапут Морояну, записав слово в слово свідчення днювального. Хоч він і не стенограф, але я певен, що тут не пропущено жодного слова. Та повернімось до справи. Само собою зрозуміло, допитуючи інших, я намагався довідатися, що це за солдат розмовляв з Войнягу. Але даремно. Ніхто його не бачив. Я вже втратив всяку надію, коли раптом натрапив на слід. Слухай, що мені розповідає кухар з унтер-офіцерської їдальні. Це тебе теж зацікавить.
«Я кухар з їдальні панів унтер-офіцерів. Пан старшина Постолаке послав мене до інтендантства по олію, бо на вечерю мав бути салат. А по дорозі я зустрів пана молодшого лейтенанта Беленуце, і він звелів мені йти назад, сказавши, що нам скоро підвезуть олію та інші продукти.
От я й повернувся. І раптом угледів пана студента Томеску Адріана з шифрувального. Він розмовляв з якимсь незнайомим паном молодшим лейтенантом. Я привітався, але вони мені не відповіли. І, розмовляючи, весь час вимахували руками. Студент Томеску розчервонівся, наче тільки-но вийшов з бані. Мабуть, цей пан офіцер дає волю своїм рукам, подумав я. Відколи ми з руськими, мордобій заборонено. Але ж… є ще пани офіцери, що не можуть стриматися… Хіба ж легко відразу позбутися давніх звичок?
І я поспішив до їдальні.
Що трапилось пізніше, не знаю.
Доповівши панові старшині про розмову з паном молодшим лейтенантом Беленуце, я пішов на кухню чистити картоплю».
— Несподіванка за несподіванкою, пане капітан, — промовив Уля Михай. — Признаюсь щиро, я ніяк не сподівався, що і в цьому вбивстві замішаний якийсь шифрувальник. Цікаво і в той же час дивно!..
— Свідчення Томеску й справді незвичайне. Ось послухай, що він сказав.