Зірка впаде опівночі
- Автор: Константин Теодор
- Год: 1960
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник"
- Переводчик: І. Г. Кушнірик
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Зірка впаде опівночі». Краткое содержание книги:
Так починається захоплюючий пригодницький роман Теодора Константіна «Зірка впаде опівночі». Події, що їх розкриває письменник, відбуваються в часи боїв румунської армії проти гітлерівських військ на території Угорщини.
З перших сторінок автор зав'язує гострий сюжет, і читач до кінця твору з напруженням стежить за розвитком дії.
Роман має виховне значення. Він докорінно різниться від буржуазних детективів, бо в ньому головний герой захищає не особисті, а державні інтереси.
Запитання: Ти казав, що тобі приємно було зустрітися з ним…
Відповідь: Авжеж. І тут нема нічого дивного.
Запитання: Значить, ви зупинилися лише для того, щоб люб'язно привітатися?
Відповідь: Так точно.
Запитання: Тоді як ви встигли за цих кілька хвилин посваритися?
Відповідь: Посваритися? Дурниці! Кому тільки це могло спасти на думку?
Запитання: Є такі, що чули вашу суперечку. Отже, тобі краще не відмовлятися.
Відповідь: Я не уявляю, як це можна чути сварку, якої зовсім не було.
Запитання: І все-таки ми маємо свідчення, що ви сварились. Хіба ніхто не проходив повз вас, коли ви… так люб'язно віталися?
Відповідь: Не пам'ятаю.
Запитання: А спробуй пригадати.
Відповідь: Можливо, хтось і проходив… але я не бачив. Та хіба це має якесь значення? Запевняю вас, ми не сварилися. Коли хтось намагається свідчити про суперечку, то хай він скаже, навколо чого вона велася. Може він це зробити?
Запитання: Ні, бо ви відразу й замовкли. Отже, що це за сварка?
Відповідь: Прошу вибачення, але я вже нічого не тямлю. Хтось свідчить, що ми сварилися. Але коли цей чоловік нічого не чув, то як він може твердити, що то була сварка. Це вже здається мені безглуздям.
Запитання: Слухай, Томеску! Я хочу звернути твою увагу на те, що виправдуватися такими словами просто смішно. Як людина розсудлива, ти мусив би це зрозуміти. Ну й що з того, що свідок не чув вашої сварки. Дуже часто нам досить лише поглянути на когось, щоб сказати, що він робить.
От давай уявимо таке. Ти сидиш у кімнаті і дивишся через вікно в сусідній двір, де лаються двоє чоловіків. Голосу і слів не чути, проте з їхніх рухів видно, що вони сваряться. Бо в таких випадках люди вимахують руками, а в очах у них з'являється лють і злість. З виразу розчервонілих облич, з поруху губ стане зрозуміло, що вони вимовляють зовсім не люб'язні слова.
Ось так і в тебе… Той, хто доводить, що ви сварилися, зрозумів це з вашої поведінки. Ти сам був такий червоний, наче тобі надавали ляпасів. Як бачиш, даремно тільки заперечуєш… Востаннє питаю тебе: через що ви сварилися?
Відповідь: Ми зовсім не сперечалися. Від своїх слів я не відмовлюсь ніколи.
Запитання: Добре. Облишмо це. Отже, ви йшли разом з Войнягу тільки до майстерень? Тобто зупинились напроти інтендантства. Так?
Відповідь: Ні, бо, як вам відомо, майстерні стоять трохи ближче…
Запитання: Значить, майже біля інтендантства… А чи не зміг би ти сказати, коли ви попрощалися?
Відповідь: Точно не знаю, у мене не було годинника. А приблизно хвилин п'ятнадцять на четверту…
Запитання: Чи не бачив ти кого-небудь біля майстерні, коли ви розходились?
Відповідь: Ні. Я не роздивлявся…
Запитання: А постріл чув?
Відповідь: Авжеж!
Запитання: Де ти був тоді? У шевця?
Відповідь: Ні!
Запитання: Ти вже вийшов від нього? І поспішав на квартиру?
Відповідь: Постріл застав мене біля майстерень.
Запитання: Що ти там робив? З кимось розмовляв? А коли вистрілили, то зразу побіг на шосе?
Відповідь: Я не міг бігти!
Запитання: Чому?
Відповідь: Бо… бо сидів у клозеті… Якщо думаєте, що я вбив офіцера Войнягу, то можете заарештувати… У мене, як бачите, нема алібі[28]. На нещастя, я був тоді в такому місці, куди правила пристойності не дозволяють брати свідків.
Запитання: Жарти тут ні до чого. Даремно стараєшся… Ну, а тепер про інше. Коли ти вийшов з майстерні, труп ще лежав на шосе?
Відповідь: Ні, його вже забрали!
Запитання: А ти знаєш, де саме вбили офіцера?
Відповідь: Знаю, на тому місці скупчились солдати. Я теж зупинився і розпитав, що сталося… На землі ще була кров…
Запитання: Ти можеш назвати хоч кількох з них?
Відповідь: Звичайно. Там стояв ординарець пана майора Братоловяну, єфрейтор Панделеску з санроти. А ще..
Запитання: Досить! А на якій відстані від майстерень було вбито молодшого лейтенанта Войнягу?
Відповідь: Метрів за сорок-п'ятдесят. Хочу нагадати вам, що моя гвинтівка залишилась на квартирі. До того ж з мене поганий стрілець.
28
Алібі — перебування обвинуваченого в момент, коли стався злочин, в якомусь певному місці, як доказ його непричетності.