Зірка впаде опівночі
- Автор: Константин Теодор
- Год: 1960
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник"
- Переводчик: І. Г. Кушнірик
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Зірка впаде опівночі». Краткое содержание книги:
Так починається захоплюючий пригодницький роман Теодора Константіна «Зірка впаде опівночі». Події, що їх розкриває письменник, відбуваються в часи боїв румунської армії проти гітлерівських військ на території Угорщини.
З перших сторінок автор зав'язує гострий сюжет, і читач до кінця твору з напруженням стежить за розвитком дії.
Роман має виховне значення. Він докорінно різниться від буржуазних детективів, бо в ньому головний герой захищає не особисті, а державні інтереси.
Запитання: Поки що ми тебе не звинувачуємо… Скажи, чи не здалося тобі, що Войнягу тоді поспішав?
Відповідь: Цього я не знаю напевне. Він ішов швидко. Але, як мені відомо, у нього взагалі така хода.
Запитання: Ти маєш щось додати до своїх показань?
Відповідь: Зовсім нічого!»
Капітан Георгіу сховав матеріал допиту шифрувальника в папку.
— По-моєму, Томеску говорить неправду, заперечуючи свою сварку з Войнягу, — мовив він. — Шифрувальник бреше, заявляючи, що йшов з ним тільки до майстерні. Я переконався в цьому, допитуючи інших свідків. Звичайно, у мене ще нема доказів його злочину, але свідчення старшини Доробеца не на його користь. Перш ніж зачитати цей протокол, я хочу розповісти тобі про дальший хід слідства.
В першу чергу я допитав солдатів з майстерні. Мені хотілося дізнатися, коли з'явився туди Томеску і скільки часу він там пробув. Швець сказав, що шифрувальник прийшов десь біля третьої і звільнився хвилин через п'ятнадцять. Ніхто з інших допитуваних не бачив ні як Томеску розмовляв з Войнягу, ні як він заходив до майстерні. Скільки я не розпитував двох солдатів, що пиляли тоді в дворі дрова, вони тільки розводили руками: «Не знаємо… Не бачили…».
Нічого не добившись, я викликав на допит кількох чоловік з інтендантства. Мене цікавило, чи не проходили повз їхній будинок Томеску з Войнягу. Не знаю чому, але мені думається, що Томеску не попрощався з Войнягу перед майстернями. Писаря інтендантства сержанта Тодінке на той час там не було, він разом з кухарем їздив по продукти. Солдати, які чистили картоплю, скориставшись нагодою, прилягли й «заснули, як убиті. Вони навіть не почули пострілу. Єдиний, хто дав важливе свідчення, це старшина Доробец. Ось послухай, що він сказав.
«Я бачив, як капрал-тетеріст Томеску Адріан разом з незнайомим мені молодшим лейтенантом проходив повз нашу канцелярію. Тоді було двадцять сім хвилин на четверту. Я саме відчиняв вікно. Вам, напевне, відомо, що пан капітан Медря багато палить. Він весь ранок просидів у кабінеті з сержантом Тодінке і дуже накурив. Збираючись працювати тут після обіду, я вирішив провітрити кімнату. Саме тоді на вулиці показався Томеску та незнайомий офіцер. Хвилин через десять, зачиняючи вікно, я знову побачив капрала-тетеріста Томеску. Він уже повертався сам, йшов дуже швидко. Подумавши, що шифрувальник поспішає на роботу, я й не надав цьому особливого значення. Відразу сів за стіл, щоб написати кілька звітів для першого відділу. А трохи згодом, не можу сказати точно, коли саме, почув постріл. Кажу щиро, це мене зовсім не стурбувало, бо солдати частенько-таки порушують наказ і стріляють з рушниць. Та зрештою в таких випадках неможливо виявити порушника, отож я й не виходив з кабінету.
Про вбивство довідався вже пізніше від сержанта Тодінке. Однак мені й на думку не спало, що застрелено того офіцера, який ішов з Томеску. Тодінке сказав, що біля вбитого вже зібралося чимало військових, які взялися обговорювати подробиці смерті. Довелося покинути папери і піти, щоб звеліти всім розійтися. І це було недаремно, бо солдати, яких ви послали за трупом, теж приєдналися до гурту. Скрутно мені довелося: спершу ніхто не слухався. Та зрештою я домігся свого. Минуло з годину, поки я зміг вернутися до канцелярії. А там кухар повідомив мені, що в нього пропала гвинтівка. Він підозрював солдатів, які чистили картоплю. Я відразу викликав їх і допитав. Всі троє заприсяглися, що нічого не знають. Та, по-моєму, вони й не могли цього зробити. Скоріше це чиясь помста. Ви ж знаєте, що в кухаря, крім приятелів, бувають і недруги. Зайвий ополоник супу, кращий шматок м'яса, цибулина чи кусень сала — ось чим він виявляє свою прихильність до друзів. Ті, кого кухар чомусь недолюблює, скоро відчувають це на собі. Вони дістають не кофе, а саму гущу. Борщ їм дають ріденький, не забілений, з шматком хряща чи кісткою. І ніякі протести не допоможуть, бо кухаря ніколи не вблагаєш.
Ось тому я вважаю, що рушницю взяв хтось з кухаревих недругів. Мабуть, той солдат приходив до нашої канцелярії, а тоді за звичкою повернув до кухні. І, побачивши, що солдати сплять, він узяв з гвіздка гвинтівку. Я певен, що вона таки знайдеться. Оце й усе, що я можу вам сказати.
Запитання: Скажи, Доробец, коли Томеску й Войнягу проходили повз інтендантство, вони говорили спокійно? Чи не вразило тебе щось у їхній поведінці?
Відповідь: Здається, ні… Але… я не можу з певністю сказати. Капрал Томеску наче сердився… Він весь час щось пояснював, вимахуючи руками. Коли б ви не запитали, я й забув би… Це ж така дрібниця.