Зірка впаде опівночі
- Автор: Константин Теодор
- Год: 1960
- Язык: украинский
- Год: "Радянський письменник"
- Переводчик: І. Г. Кушнірик
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «Зірка впаде опівночі». Краткое содержание книги:
Так починається захоплюючий пригодницький роман Теодора Константіна «Зірка впаде опівночі». Події, що їх розкриває письменник, відбуваються в часи боїв румунської армії проти гітлерівських військ на території Угорщини.
З перших сторінок автор зав'язує гострий сюжет, і читач до кінця твору з напруженням стежить за розвитком дії.
Роман має виховне значення. Він докорінно різниться від буржуазних детективів, бо в ньому головний герой захищає не особисті, а державні інтереси.
— Це мій друг. Ти говориш, що не знаєш його? А він пам'ятає тебе. Довідався від зовиці, приятельки твоєї дружини, що ти тут, і зараз збирається тобі написати.
— Та кажу ж, що я з ним не знайомий. Мабуть, він плутає мене з кимсь іншим.
— Стоян пише, нібито познайомився з тобою в тридцять дев'ятому в Берліні. А ти ж нам ніколи й не розказував про Німеччину.
— Бо я там ні разу не був.
— Значить, він таки помилився. Треба написати йому…
— Авжеж, напиши…
Як Барбу не намагався говорити спокійно, однак Уля відчув, що голос його змінився.
І замість того, щоб лягти спати, контррозвідник одягнув шинелю.
— Хочу пройтися трошки перед сном, — сказав він і вийшов, вкрай здивувавши шифрувальників.
— На нього знову напала любовна згага! — пожартував Мардаре, роздаючи карти.
— Їй-богу, він з'їхав з глузду! — додав Пеліною, уже вкладаючись спати. — Навіть розжалування не допомогло.
— Зрештою, його таки розстріляють або відішлють на передову, — додав від себе Барбу. — Хай це буде між нами, але надто вже він гне кирпу!
— Досить теревені правити, — весело вигукнув Бурлаку, який вже почав вигравати. — Сказав же він вам, що хоче трохи пройтися. То навіщо ж ці підозри? Безглуздо уявляти, що йому й зараз на думці молодиці. Плещете язиками, наче ті перекупки! — І Бурлаку повернувся до Томеску, який саме роздавав карти: — Мені одну-однісіньку, друже. Так!.. Всі грають? Ну, добре…
Захопившись картами, вони скоро й забули про свого друга.
Тим часом Уля розшукував капітана Георгіу. В штабі його не застав і пішов на квартиру.
— Що трапилось, пане Уля? — поцікавився начальник другого відділу, явно стурбований.
— Нічого страшного, пане капітан. Прошу пробачення, що турбую вас у цей пізній час. Допоможіть мені.
— Дуже охоче! Я слухаю!..
— Пане капітан, ви граєте в карти?
— Якщо є час і компанія, то я не відмовлюся зіграти в покер. А чому саме це зацікавило тебе?
Уля вийняв з кишені трефову трійку, яку йому вдалося непомітно взяти з столу, бо вона не потрібна у грі в покер.
— Чи не змогли б ви мені сказати, чим відрізняється ця карта від звичайних?..
Капітан взяв її в руки, пильно глянув з обох боків.
— Я не бачу в ній чогось особливого!
— Як по-вашому, чи продаються такі карти у нас в країні?
— Та певне… А хіба що?
— Погляньте на ці діагональні смужки!.. Адже на всіх картах вони йдуть зліва направо, а тут — навпаки. От коли б довідатись, чи є в нас у продажу такі карти?
— Хіба цей факт має якесь значення?
— Сам по собі — ні. Але в зв'язку з іншими він дуже важливий. Отже, я висловлюю ще одне прохання: запросіть відомості про колишнє життя Барбу Васіле.
І Уля розповів капітанові про всі свої підозри. Вислухавши його, Георгіу недовірливо запитав:
— Ти думаєш, що сержант має якесь підношення до цієї справи агента абверу?
— В усякому разі, я не можу за нього ручатися. Мені здається, що Барбу таки знайомий з цим Алчибіаде Стояном.
— А чому ж він це приховує?
— Стоян пише, що познайомився з Барбу в Берліні. Якщо цей факт підтвердиться, нам стане зрозуміло, чому він приховує своє перебування в Німеччині в 1939 році. І поки ми не одержимо ці відомості, за Барбу треба стежити…
Начальник другого відділу стенув плечима:
— Можливо, ти маєш рацію… Смеу зрадіє, бо він давно вже недолюблює й підозріває його. А тепер повернімось до твого прохання. Залиш мені цю трійку. Я пошлю її до штабу, а там уже дізнаються, чи продаються такі карти.
— Ні, це мене не влаштовує. Барбу цієї ночі не помітить пропажі. Але завтра чи післязавтра він вже почне шукати цю карту.
— Добре. Зараз я пошлю Параскивеску до штабу армії. Полковник Павлопол перефотографує її і до ранку поверне нам. Гаразд?
— Дуже дякую! Краще і бути не може!
— А от з відомостями про Барбу… Попросимо полковника зажадати їх з генерального штабу.
— Щире вам спасибі!
— Навіщо ти дякуєш? — відмахнувся капітан. — Я допомагаю тобі скільки можу. А коли хочеш почути мою думку…
— Навіть дуже хочу!..
— Я вважаю, що ти даремно звертаєш увагу на дрібниці. Ось, приміром, ці гральні карти. Хай навіть твоє припущення справдиться, — таких карт у нас немає в продажу. Ну, й про що це буде свідчити? Що він купив їх у Берліні? Невже ти думаєш, що досвідчений шпигун гратиме картами, які продаються тільки в Німеччині?
— Ні!
— Так що?
— По-перше, я не надаю цьому фактові великого значення. Але не виключена можливість, що він все-таки щось підкаже, і через те його не слід беззастережно відкидати. Частенько саме такі, на перший погляд, незначні факти дають несподівані результати.