Авантюра XL
- Автор: Чапай Артём
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Віват
- ISBN: 978-617-690-886-9
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Авантюра XL». Краткое содержание книги:
Нове видання доповнено оповіданнями про те з подорожі, що не ввійшло до першої публікації. Написано в експериментальному стилі, з відчутними впливами інтернету й молодіжного сленгу.
імовірно, з владою ще колись доведеться зіткнутися.
(з коментарів в інтернеті)
giggster
«етичне переконання?
— ні. слабкість. — я схилив голову».
Хіба не переконання? Правду, тільки правду, хай би якою шкідливою для інших вона була!
cytrusova
Great, Чапаю. На висоті.
taurus_li
Врать — это нормально, тем более в такой ситуации.
Артем Чапай
Тут это было бы не то что нормально, но моральнее.
giggster
Ого! Яких висот ти досяг. Тобто неправда буває моральнішою, ніж правда? Вітаю, Чапай. Хоча б заради цього варто було вирушити в цю подорож.
oldo
Чапаю, вибач, звісно, шо я тебе коментую. Але то просто смішно — твоє самолюбування під час публічного каяття з приводу «я підвів своїх друзів, але все сталося через мою шляхетність і патологічну порядність. Ой вей, важко в світі, тра би стати троха поганим».
vio_rica
Оце в стільки років і не навчився брехати… А ще ж, як усі нормальні люди, міряєш по собі і не здогадуєшся, скільки разів на день тебе найо…
giggster
Віоріка, тут же зовсім не питання порядності. Це ситуація, коли твій друг заховався під ліжком від поліцаїв. Приходять поліцаї, а ти кажеш — он він, під ліжком. Тут же не в найо.. справа.
Артем Чапай
Насправді в цю мораль я не вірив, але от понімаєш, коли тобі дивляться в вічі, важко видати дурну версію. І не через мораль, а через страх. Це називається «розколотися на допиті», а не «самолюбування», як каже Олдо. За «бунтом» типу «я вам не скажу» криється просто страх.
oldo
Не плутай грішне зі святим. Розколотися на допиті — страх.
Публічно каятись і посипати попелом голову: «я так учинив через патологічне правдолюбство, і в цему моя слабкість», — то типове самолюбування.
21
на цьому Мігра дала нам спокій.
першого дня випускали купити поїсти,
приставивши молоденького жовніра з пістолетиком.
потім за нами закріпили якогось унтер-офіцера.
от він хоч і кубинець — але такий типовий
прапорщик Петренко:
трохи товстенький, трішки незграбний
і дуже добродушний.
весь час мені нагадував нашого старшину курсу Гуся,
тих часів, коли я кілька років учився
в йоханій Академії йоханої Служби безпеки України.
ми з кубинським прапорщиком Петренком одразу подружилися.
Сімон усе запитував його:
— а що ж ваші тримають нас без офіційного звинувачення? ми затримані?
— ви не затримані.
— то ми можемо йти?
— ні. ви не затримані, ви утримані.
Сімон потім ще довго це повторював із іронією:
— no son detenidos, — грузинський жест пальцем вгору, — son r-r-r-r-r-r-retenidos!
одна літера — і тебе можуть тримати в напіварешті,
без офіційних санкцій,
без повідомлення родичам або послам.
третього дня нам таки запропонували
добровільно-примусову альтернативу.
— ми вам знайдемо квартиру, подобово. спробуємо якнайдешевшу.
— ну й скільки це буде?
— може, доларів двадцять на день.
— ого. ми не хочемо.
— ну, ми вас не можемо тримати тут, немає де.
— ну, то відпускайте.
теж не можна.
вибору нам не давали,
влаштували в якихось викладачів, які мали
офіційний дозвіл на утримання іноземців,
установили комендантську годину о 22:00 і сказали,
що дзвонитимуть і перевірятимуть, чи ми прийшли додому.
а паспорти наші залишили собі,
даючи нам тимчасові документи на добу,
де було написано, що ми перебуваємо під наглядом
і мусимо повернутись о десятій ранку
до міграційної поліції.
якщо не прийдемо, — попередили, — знайти нас дуже легко.
ми ж іноземці на острові.
так ми й жили, чекаючи, що з нами вирішать,
щоранку ходячи до Мігри по новий папірець на день,
витрачаючи неміряні, як на наші статки,
гроші на квартиру.
а на комендантську годину спонтанно поклали хуї.