Авантюра XL
- Автор: Чапай Артём
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Віват
- ISBN: 978-617-690-886-9
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Авантюра XL». Краткое содержание книги:
Нове видання доповнено оповіданнями про те з подорожі, що не ввійшло до першої публікації. Написано в експериментальному стилі, з відчутними впливами інтернету й молодіжного сленгу.
Comité de Defensa de la Revolución.
на радянському військовому «бобіку».
— нє, не можна. ідіть собі просто десь на площі розкладіть.
— та йоли-пали. ми вже заплутались. одні кажуть, що це дозволено, інші кажуть, що це заборонено.
— не знаю. пройдіть іще три кілометри, там, на площі, в поліції запитаєте, де можна переночувати.
Сімон уже реально злоститься.
— задовбали, я спати хочу.
— ну йдемо вже до тієї площі, ондо видно вдалині.
— та ну його к їбєні фені. а якщо й там не дозволять? давай он ліпше ондо туди.
у передмісті трасу освітлено ліхтарями,
тільки одна вуличка веде вбік —
і на ній жодного вогника.
а чо? темно — отже, безпечно. напевно.
ми зайшли в ту вуличку. дивна якась.
прекрасна широка дорога, і жодної хати.
пройшли з півкілометра вглиб,
спробували зайти в кущі ліворуч — а там одразу
паркан починається. з металевої сітки.
пройшли ще трохи і знайшли-таки місце,
де праворуч, хоч і теж паркан,
але він метрів за п’ять від асфальту.
зайшли між двох кущиків,
посвітили собі Сімоновим ліхтариком,
підім’яли високу траву,
розклали намет. повкидали рюкзаки,
заповзли всередину
й зачинили вхід на блискавку.
дістали спальники, позалазили в них
і полягали. спа-а-а-ати! нарешті.
— на добраніч.
Сімон вимкнув ліхтарика.
і тільки я заплющив очі — ф-ф-фух!
намет просвічує наскрізь потужним прожектором,
видно як удень.
я ривком сів у спальнику.
— ну всьо. тепер точно пиздець.
19
це була військова база.
як потім виявилося.
того й дорога до неї не освітлена.
ми світили ліхтарем і розкладалися,
не дійшовши якихось метрів сто до воріт.
я вийшов з намету,
мружачись і затуляючи очі рукою
від світла прожектора.
перше, що пам’ятаю, —
червоний мотоцикл і здоровенний мент біля нього,
а навколо — натовп невиразних тіней.
прожектор стояв на капоті ментівської «Лади».
позаду, як я помітив потім, —
два військових бобіки, «швидка допомога»
й навіть пожежна машина.
людей зібралося зо двадцять.
хтось говорить по рації, викликаючи підмогу.
піднімають з ліжка начальника військової бази.
ми:
— привіт, компаньєрос, а що сталося?
крижані погляди у відповідь:
«байямський вовк тобі компаньєро».
на капоті «Лади» перевіряють наші паспорти.
— пакуйтеся.
поки ми чекаємо на рішення, як із нами вчинять,
розповідаємо,
що ми такі мирні, чесні, так любимо Кубу
і взагалі хароші, шо триндець.
але щось нам не вірить ніхто,
крім військового лікаря.
— та ви не переживайте. усе буде добре. як це вас сюди занесло?
— та от, шукали місце поспокійніше.
— ну ви й здогадалися! під воротами військової бази.
— та ми просилися на подвір’ї якомусь, а нас голова CDR прогнав. ми вже й не знаємо, чи на Кубі взагалі можна в наметі спати.
— та звичайно, можна. ми самі постійно в походи ходимо. але ж не тут! ну нічого-нічого, я думаю, розберуться і вас відпустять.
ага. ніфіга не відпустили.
оскільки ми іноземці, викликали
машину міграційної служби.
кинули наші речі в багажник,
а нас попід білі руці — та й посадовили
на заднє сидіння. а мені ще ж цікаво так.
там двері зсередини не відчиняються.
ну, я розпитую офіцера.
веду, словом, свєтскую бєсєду.
а той не ведеться.
зате ми до Сантьяґо нарешті дісталися.
завели нас у якусь кімнату,
велику та гарно освітлену. сказали,
чекатимемо на начальника Мігри.
його вже розбудили. (друга ночі.)
— так: сюди ходити можна, туди не можна. шо не ясно?
— а де курити?
— з віконечка через ґрати.
приставили до нас тридцятилітню жінку
у військовій форменній спідниці,
в зеленій сорочці. з гарною фігурою.
ет, шота є таке в жінках із погонами:
воно ніби й жахає — але й збуджує.
— так, ти куди пішов? я сказала в той бік не йти.
сексуально. «госпожа».
скалю зуби їй у відповідь,
підкреслено по-розгільдяйськи.
на стінах світлиці висять фотографії Фіделя, Камільо та Че.
от ніколи не думав, що під світлим ликом Че Гевари