Авантюра XL
- Автор: Чапай Артём
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Віват
- ISBN: 978-617-690-886-9
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Авантюра XL». Краткое содержание книги:
Нове видання доповнено оповіданнями про те з подорожі, що не ввійшло до першої публікації. Написано в експериментальному стилі, з відчутними впливами інтернету й молодіжного сленгу.
саме тому я забив по повній програмі.
нє, сказав: «ну, з днюхою» —
та й поїхав на цілий день у справах Рауля,
якому треба було з дечим допомогти[66].
на вечір повернулися до Рауля додому,
мене заковбасило, бо поруч знов
опинилася ця негритяночка, що мене перед тим
послала лісом. настрій уже ніякий.
а тут іще й куримо на балконі — бачу картину.
(це з приводу «закон суворий, але він закон»
та кришталевої непідкупності правоохоронців.)
їде іномарка — отже, машина, орендована туристом.
зупиняє її мент.
усередині сидять іноземець і кубинка.
мент витягає кубинку з машини —
а турист утікає!!!
а йому ж бо чого?
ну, нехай вона з тобою за гроші,
але ти знав, що вона ризикує,
хай яка вона не розпроститутка —
по-перше, на даний момент вона твоя жінка,
а по-друге, ви ж розділяєте відповідальність,
якщо вже це справді незаконно.
ну що цьому багатому туристові могло статися?
а він тупо засцяв.
далі краще. красива дівчина,
вона і проситься, і молиться,
і через п’ять хвилин починає плакати.
а я все дивлюся з балкона й думаю —
спуститися сваритися чи ні?
мені вже все пох, мене й так виганяють із країни,
але боюся навести ментів на хату Рауля…
вагаюся.
моя це справа чи не моя?
уже майже наважився піти вниз і втрутитися,
коли бачу — дівчина, плачучи, іде собі геть.
ну, думаю, — відпустив.
хоча чому тоді її документи досі
в нього в руках?
ага.
мент кличе свого юного колегу
замінити його на посту.
а сам, озираючись навсібіч,
чимчикує вслід за дівчиною
і зникає в темряві.
— ах ти ж, тваю мать! оце скотина!
— та не переживай, — каже Рауль. — нічого такого не буде. просто гроші забере в неї.
сподіваюся…
чомусь до самих проституток не відчуваю жодної зневаги,
а от до тих, хто заробляє на чужому тілі… ненавиджу.
ну і да. нагадую, це була історія щодо
суворості та непідкупності закону.
25
негритяночка вийшла на балкон і поцілувала мене в щоку.
а потім Рауля. і стала між нами.
друг, якого поважаєш,
і дівчина, яку ти хочеш, але яка хоче твого друга.
коли ще в Тулумі я думав про жінок —
намагався розібратись у причинах
своїх відверто патологічних ревнощів.
до біса психоаналітику, але надумав я тоді таке.
сам я за життя зрадив дівчині лише одного разу,
у глибокій юності, і потім почувався так херово,
що більше цього ніколи не робив —
тому варіант «судити по собі» тут не канає.
але, з іншого боку, від моєї першої дівчини й доти
практично завжди я дозволяв жінкам —
ба спокушував жінок — зраджувати інших із собою.
остання дівчина в Україні була з іншим,
коли почала зустрічатися зі мною.
дівчина в Новому Орлеані пішла до мене від іншого.
моя кохана в Техасі мала хлопця.
дівчина в Мехіко переспала зі мною
через три дні після того, як поїхав з міста її чувак.
у Розі був постійний хлопець у Ліверпулі.
а коли зраджують зі мною —
це те саме, як коли зраджують мені.
виникає враження, що всі всім зраджують.
а річ-бо в мені…
власне, я всіляко боровся з собою
і намагався дотримуватися
отого принципу: «якщо вона з іншим, то я нє».
але не виходило.
якщо вже тобі хтось подобається —
на все стає похую… бо ним і думаєш.
Рауль пішов усередину,
а негритяночка стала докоряти мені,
що я тут сиджу і губи копилю,
а в мого друга день народження.
що це егоїзм саме з мого боку,
а не з його.
ми таки повернулись і поспівали,
випили «Гавана клуб-клуб-клубу»,
і Сімон повідомив, що нашому господареві вже дзвонили:
завтра ми летимо з країни.
як мені шкода було розлучатись із Раулем…
а ми ж могли ще тиждень пробути в Гавані,
якби не Мігра.
банальні епізоди, банальні епізоди…
саме вони, коли озираєшся, виявляються найважливішими.
ми з Сімоном удвох верталися додому, під нагляд свого гебіста,
і я знайшов старого солом’яного бриля.
надів собі на голову:
— скажи, офігенний капелюх?
— мгм… (похмуро)
66
Нині Рауль у безпеці, бо виїхав з Куби, тож можна розповісти: я безуспішно намагався через українське посольство організувати йому виклик в Україну. Раулеві було байдуже куди, аби тільки геть з Острова Свободи.