Авантюра XL
- Автор: Чапай Артём
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Віват
- ISBN: 978-617-690-886-9
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Авантюра XL». Краткое содержание книги:
Нове видання доповнено оповіданнями про те з подорожі, що не ввійшло до першої публікації. Написано в експериментальному стилі, з відчутними впливами інтернету й молодіжного сленгу.
з вершини гори ми побачили озеро чарівної краси
й намилились іти туди.
провели день у селянина, якому раніше допомогли
тягнути дерево.
— то як вам живеться за Кастро?
— та… добре живеться.
— а за Батісти як було?
селянин (обережно):
— та… теж добре.
більше ми нічого від нього не добилися.
спустилися до села, у якому напередодні вмирав Сімон.
стали розпитувати, що то за озеро та як до нього дійти.
— а зачекайте-но, я зараз голову приведу.
прийшов голова. з міліціонером.
— а вам туди навіщо?
— ну що значить навіщо? подивитися хочемо. поплавати.
— там заборонено плавати. то водосховище.
— добре, не будемо плавати. просто посидимо день біля води, відпочинемо від постійної дороги.
— а у вас дозвіл є?
— дозвіл на що?
— на екотуризм.
— ну ми ж не займаємося спеціально екотуризмом. просто мандруємо, куди захочемо.
— так не можна. туризм має бути контрольований.
— ?..
— зачекайте-но тут. зараз буду в Байямо дзвонити.
— (ого. засада.)
мент залишається нас охороняти. голова вертається через півгодини.
— сказали вранці посадити вас на автобус і спустити в місто.
— а якщо ми не захочемо?
— ну що значить не захочете, дорогенькі?
— (зітхаємо) гаразд. ми тут намета розкладемо.
— навіщо ж намета, дорогенькі? у нас тут, звісно, тихо, спокійно — але від гріха подалі. я вам ключ від клубу народної самодіяльності дам.
— …
— ось. дивіться, тут у нас на вихідних танці. але зараз нікого немає. ось тут можете поспати. вам ковдри принести?
— ні, спасибі. маємо спальники.
— то й чудово. якщо що, дядя міліціонер ось тут, у сусідній хаті (sic!). вранці йому повернете ключ.
сидимо на порозі клубу. темніє. куримо.
— ти ба! дбають про нас, щоб усе добре було.
— ага. ввічливі такі. м’який контроль. м’який. але не можуть допустити, щоб швендяли тут усілякі, куди захочуть.
уранці нас не турбували. ми встали коли захотіли,
віддали ключа дяді міліціонеру,
ввічливо попрощалися,
дядя міліціонер усміхнувся нам,
навіть з кімнати не вийшов.
писав щось, схиливши голову над столом.
ніхто нас не супроводжував. а навіщо?
село невеличке, ми й так помітні,
як чиряк на носі.
спокійно поснідали,
не поспішаючи пішли на зупинку,
з годинку почекали на вантажівку-автобус
і спустились у Байямо.
тихо й мирно.
залишалося провідати тільки Сантьяґо-де-Куба.
ми кілька разів пересідали з машини на машину —
деколи через «жовтих», а деколи й самі.
гм, чомусь останнім часом
уся основна дія відбувається
в темряві.
остання вантажівка підібрала нас пізно ввечері.
ставало холодно, Сімон злився й хотів спати,
але не міг за таких умов.
а я скрутився собі калачиком
на запасній шині вантажівки —
й у вус не дув.
машина не дотягла до Сантьяґо
буквально кілометрів п’ять.
уже в передмісті щось у неї відвалилось,
і водій зупинився на ремонт.
Сімон мене будить.
— машина поламалась.
— і шо? ремонтують же.
— ну та. але скільки це часу забере? я спати хочу.
— то забий і спи.
я знову заплющив очі, так і не вилізши
з величезної шини, у якій уже затишно пригрівся.
— ти дуже вумний. мо́цний, да? а я так не можу спати! ходімо шукати місце під намет.
бурчу, але встаю.
прощаємось із водієм і йдемо до найближчого
вогника далеко в степу.
ну, про степ я загнув:
спати при дорозі ніде, бо скрізь болото,
одразу біля асфальту.
пищать жаби.
— а знаєш що? вони нам казали, що так просто розкладати намета не можна — то ми зробимо хід конем. підемо й до когось на подвір’я попросимося.
— ну давай.
ми зайшли до першої ж хати, попросилися на подвір’я
й навіть запропонували трохи заплатити за це.
жінка дивилася на нас якось налякано,
але запросила до хати й пішла радитись із чоловіком.
радилися вони довго. їм було шкода нас, але вони боялися.
— піду запитаю голову Комітету захисту революції.
— ого, — каже мені Сімон, — вони не можуть запросити когось на власне подвір’я без дозволу.
приїхав голова CDR, оцього самого