Авантюра XL
- Автор: Чапай Артём
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Віват
- ISBN: 978-617-690-886-9
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Авантюра XL». Краткое содержание книги:
Нове видання доповнено оповіданнями про те з подорожі, що не ввійшло до першої публікації. Написано в експериментальному стилі, з відчутними впливами інтернету й молодіжного сленгу.
— Антоне. і ти що, збирався ще йти купувати їм щось? і що? так цілу ніч?
— ні. може ще раз…
— тюхтій.
— я так не можу. Сімоне, мені їх так шкода…
(ага. особливо коли одна з них сидить у мене на колінах.)
— вони знають, що роблять.
— їй, напевно, ще й шістнадцяти нема.
— пам’ятаєш того американця в Канкуні, з його «тимчасовою дівчиною», яка їсть і п’є з ним по ресторанах? це ж найогидніший вид проституції. так хоч платити гроші, а це ж узагалі. він бере бідну дівчину й думає: о, я їй накуплю купу всілякого лайна, а потім її трахну.
— ага. блін, ці дівчата. таж її сестра маленька взагалі. а вже як поводиться.
— ну та, вона вже вчиться, що чоловіки для того, щоб ними користуватись.
— але це ж так дешево. невже вони не розуміють, що тупо торгують власною красою? ходімо, я з ними поговорю.
— та ну нах. Антоне, нафіга їм твоє проповідування? воно щось змінить?
коли ми йшли додому, Сімон заговорив
із якимсь іншим гітаристом. поки вони щось наспівували,
я курив під стовпом, а поряд, при дорозі, стояла жінка років тридцяти.
вдавала, що слухає нас, і водночас подивлялася на машини,
які проїздили повз неї.
— а що ти тут робиш? — усміхнувся я.
— слухаю музику…
вона наче засоромилася мене. можливо,
я досі мав якийсь невинний вигляд?
Сімон потім переповів,
що вона коштує два долари.
мені стало шкода її. і стало гидко.
найгидкіше — за себе.
бо я відчув:
якби поряд не було Сімона, якого я соромився, —
я б на це пішов.
23
— а що там, коли ви вже нас відпустите на свободу?
прапорщик Петренко вже й сам почувається ніяково.
здається, ми йому подобаємося
дедалі більше.
він щоранку говорить нам про відповідь із Гавани,
на яку вони чекають.
— а на вашу думку, це чесно, що ви змушуєте нас витрачати гроші,
тому що ваш закон не дозволяє нам жити поза санкціонованим житлом?
— la ley es duro pero es la ley[65].
нарешті він обіцяє, що нам візьмуть квиток на завтрашній поїзд до Гавани.
(за наші гроші. поїзд один, вагони однакові,
але для іноземців квитки у двадцять п’ять разів дорожчі.)
автостопом вони нас не відпустять.
— ми посадимо вас у вагон і там вручимо паспорти.
у день відправлення виявляється, що паспорти не вручать. план змінено:
— з вами до Гавани поїде офіцер. він їде у власних справах. паспорти будуть у нього. він простежить, аби ви доїхали до столиці, і віддасть ваші документи в Гавані.
і нарешті, коли нас уже завезли в поліцейській машині на вокзал Сантьяґо,
прапорщик Петренко повідомляє про нову вказівку із центру.
— ось вам тимчасові документи. ви маєте з’явитися до міграційної поліції Гавани одразу після прибуття. ваші паспорти полетять туди літаком з рештою урядової пошти.
а ми вже вуха розвісили, що нас відпускають…
у поїзді я півдороги роздивлявся двох дівчаток-мулаток.
в інших країнах це були б топ-моделі.
а тут вони їдуть собі поруч із усіма,
у загальному вагоні.
проблема була в тому,
що в Сантьяґо ми вже подружилися з офіцерами,
а в Гавані знову нас зустріла чиста бюрократія.
ми зайшли досередини,
нас завели до клітки. буквально до клітки.
через віконечко ми намагались отримати паспорти
у дівчини в формі.
і що? у результаті нас лише знову допитали.
про все те саме.
і послали.
до вищого начальства.
— ми можемо вас відпустити, але мусимо впевнитись, що ви матимете де жити. ви не зазначили в протоколах адресу.
— і не зазначимо.
— без адреси проживання ми не можемо випустити вас.
— і що будемо робити?
— винаймайте готель. на весь час перебування.
— у нас більше нема грошей після Сантьяґо.
— тоді кажіть адресу вашого друга.
тут Сімон вибухає:
— та що це таке? я приїхав сюди як переконаний соціаліст! я хотів пересвідчитися, що маю рацію. а в результаті нас уже понад тиждень їбуть!
— пане, не вживайте при мені таких слів.
вступаю я:
— ви хочете жити за рахунок іноземців? то живіть! але не всі іноземці багаті. інтернаціоналісти ви, ага! чи як? соціалістична Куба — тільки для капіталістичних туристів? а якщо ти не маєш грошей — не приїжджай! та їбав я такий соціалізм!
вище начальство супить брови,
65
Закон суворий, але це закон (ісп.).