Інтелектуал як герой української прози 90-х років XX століття
- Автор: Андрейчик Марко
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: ЛА Піраміда
- ISBN: 978-966-441-465-4
- Переводчик: Ігор Андрущенко
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Інтелектуал як герой української прози 90-х років XX століття». Краткое содержание книги:
У книжці «Інтелектуал як герой в українській прозі 90-х років XX ст.» розглянуто прозу провідних авторів того часу як захопливий наратив, наповнений колоритними персонажами. Д-р Марко Андрейчик зосереджується на ролі інтелектуала у створенні пострадянської української ідентичності, відстежує злети й падіння цих героїв у процесі їх намагання переінакшити творчу сферу.
Костянтин Москалець широко використовує інтертекстуальність у «Вечірньому меді» і робить її одним з найважливіших стилістичних і концептуальних елементів цього прозового твору. Як ми бачили, Москалець змальовує депресію і розчарування пострадянської України і проголошує необхідність створення нового, іншого світу як єдиного засобу виживання. Автор уявляє новий світ, який слід створити поетам, що мають магічну силу слова. Отже, даючи у своєму творі перехресні посилання на твори інших письменників, Москалець годен зв’язати свій літературний світ зі світами інших майстрів слова і таким чином проводить центральну ідею роману — потребу у схожому на якесь братство медового напою поезії, що дозволило б вижити в сучасному світі.
Як і у випадку з самим романом Москальця, сніг і снігопад правлять за основні мотиви у двох поетичних збірках, що їх цитує безпосередньо Москалець у «Вечірньому меді» — «Зима у Львові» Миколи Рябчука і «Упродовж снігопаду» Ігоря Римарука. Москалець цитує у романі цілі вірші і/або фраґменти віршів з цих двох збірок (їх у тексті виділено курсивом), принагідно украплюючи у свою прозу мед поезії, який запрошує завітати у світ, який, схоже, існує окремо від світу, представленого у романі. Ці два світи, однак, тісно переплетені темою і сюжетом і підтримують щось на кшталт паралельного існування. Москалець часто використовує ці поетичні фраґменти, щоб доповнити оповідь роману; вони дозволяють глянути на події твору ще під одним кутом зору. Вони органічно вливаються у загальне мрійливе, багате на видива відчуття роману і допомагають створювати і підтримувати затяжну присутність іншого (хоча подібного) метафізичного, поетичного світу, що має важливе значення для теми роману. Ці вірші вийшли з-під пера українських інтелектуалів, які, як мандрівний герой Москальця, шукають своє місце між Сходом і Заходом у сучасному світі. Включаючи у свою творчість поезію Римарука і Рябчука, Москалець намагається створити спільноту, домівку для сучасних українських інтелектуалів, для цих «охоронців Буття».
Для того щоб продемонструвати, яким чином Москалець використовує інтертекстуальність у своєму романі, я спочатку наведу вірші, що їх він цитує, а потім я запропоную окремий фраґмент роману Москальця, в якому вплетено вірша. У першому випадку використано вірш зі збірки Рябчука «Зима у Львові», яка включає вірші, переповнені зображеннями снігу і сили поезії. Один вірш змальовує світ поміж осінню і зимою:
Москалець цитує цей вірш у розділі, що містить кошмар наратора роману; уві сні він йде замерзлим ставком з горнятком гарячого чаю, а за ним ганяють діти і глузують, аж він прокидається, врятований, своєю коханою Андрусею:
Такі маленькі, ніби колібрі — а зима все ближче, все більше дзвінкого повітря в твоїй величезній квартирі — ти спрагло ковтаєш дуже міцний і дуже гидкий чай, який відгонить мастилом, зате дуже дешевий, ідеш по сеймовій кризі з горням у руках; діти з ковзанки прибігли подивитися на т е б е, подивитися на тебе, подивитися на тебе і на те, як парує чудернацькиий напій, а на те, як ти балансуєш на слизькому, остерігаючись підковзнутися і розхлюпати бодай краплю, яка пропече кригу, підпалить сніги, оберне на попіл увесь цей краєвид — або автопортрет Бройґеля — із поштової листівки, краєвид або автопортрет, у якому ти несміло посміхаєшся дітям, щосили притискаючи горня до серця. «Де твоя Андруся?» — «де твоя Андруся?» — насмішкувато питаються діти, підступаючи все ближче, підморгуючи одне одному, ховаючи за спинами руки з камінням. «Звідки вони знають про Андрусю? Хто їм розповів? Хто сповістив їх?» — дивуюся я, задкуючи і все ще посміхаючись жалюгідною посмішкою, і цієї миті одна з каменюк влучає мені в плече, а друга — просто у горня біля серця. «Ой-ой-ой-ой!» — волаю я, падаючи на коліна, намагаючись долонями позбирати те, що розпливається темно-каштановою плямою по кришталевій поверхні твердого яблука, але вже пізно, марно, безповоротно, неминуче, — спалахують верболози і осокори, спалахує білий-білий-білий сніг, червоно-чорне полум’я лиже пагорб і церкву на ньому, листівка згортається, темніє, зникає — і листя голосно шелестить під ногами, коли ти переходиш з холодною чашкою від одного вікна до іншого не вірячи, що вже падає перший сніг.
192
Рябчук М. Зима у Львові / Микола Рябчук. — К.: Молодь, 1989. — С. 18.