Інтелектуал як герой української прози 90-х років XX століття

Так що тепер у нас є вигаданий персонаж з роману Андруховича «Перверзія» (Ліза), що посилається на персонажа з поеми її автора і давнішого прозового твору (Сем [Самійло] Немирич), відносячи його до головного героя «Перверзії» (Перфецький) і згадуючи зґвалтовану Немиричем дівчину (Амалія Неборака) — явний натяк на прізвище колеги Андруховича по «Бу-Ба-Бу» (Неборак). Нарешті, ми маємо примітку, яка пояснює, що Ліза помилково плутає Перфецького з «іншим добре знаним, сучасним поетом» Юрієм Немиричем — вигаданим персонажем з «Рекреацій» Андруховича[212]. Ці згадувані раз по раз персонажі перетинаються в різних площинах, сягаючи поза межі однієї конкретної спільноти і, отримуючи натомість змогу належати до кількох спільнот одночасно.

Євгенія Кононенко запозичила аналогічний підхід до створення такої спільноти. В одному з епізодів її роману «Імітація» вона посилається на колегу — письменницю і представницю вісімде-сятників Оксану Забужко. Епізод змальовує розмову, під час якої Анатолій розповідає Маріанні, що єдиною українською книгою, що продавалася на книжковому ярмарку в його районному центрі, були «Польові дослідження з українського сексу», і що всі примірники цієї книги відразу розкупили вчительки з української мови для своїх уроків[213]. Кононенко не згадує Забужко на ім’я, але вплітає назву одного з найвідоміших романів пострадянської української літератури в повсякденне життя вигаданого світу, створеного нею. Таким чином, Кононенко витворює зв’язок із Забужко і вміщає її у свою інтертекстуальну спільноту.

Інтертекстуальність, своєю чергою, формує тканину прози Юрія Іздрика. У «Воццеку» посилань стільки, що письменник і критик Володимир Єшкілєв опублікував свій власний окремий «путівник» по численних посиланнях, на які багатий роман. «Воццекургія бет» Єшкілєва була задумана як «коментарі до «внутрішньої енциклопедії» роману Іздрика «Воццек»[214]. Книга Єшкілєва перелічує і пояснює очевидні і неясніші натяки, до яких Іздрик вдається у своїй прозі. Його посібник показує читачеві, що більшість інтертекстуальних посилань у «Воццеку» зв’язані з поезією Юрія Андруховича, зокрема з «Листами в Україну», циклом віршів (які Андрухович сам процитував у своїй прозі) і поемою «Індія». Цікаво, що одне з посилань на «Індію» згадує не опубліковану версію поеми, а таку, якою її натомість Юрій Андрухович прочитав під акомпанемент живої музики на вечорі з нагоди «сторічного ювілею» «Бу-Ба-Бу»[215]. Той факт, що Іздрик вибирає конкретну, «приватну» версію поеми, покликаний підкреслити інтимну природу літературного зв’язку, витвореного ним унаслідок цитування. У «Воццеку» Іздрик також цитує поезію Галини Петросаняк (двічі), згадує свій власний літературний журнал «Четвер» і посилається на «Хомського», — прізвище, що з’являється також у прозі Андруховича і Єшкілєва.