Історія польсько-українських конфліктів т.3

А ось опис нападу на Модринь у гміні Ментки:

«2.ІІІ.1944 року приблизно о 10 годині ранку до наших хат підійшло багато озброєних людей. Усі вони були з рушницями і кричали польською «Стій!». Коли люди побачили озброєну банду, почали втікати. Нападники брали зі стаєнь коней, наздоганяли людей, стріляли і кричали: «Не пропустити жодного, навіть дитини!». Кого наздоганяли, то вбивали на місці, а в цей час інші грабували і підпалювали господарства» (Влодзімеж Г., 41 рік, село Ласків).

«11 березня 1944 року приблизно о 10 годині польська банда напала на колонію Модринь у гміні Ментки. Банда оточила всю колонію й почала палити хати і мордувати мешканців. Люди, що перебували у криївках, чули, як бандити співали «Єще Польська не згінела» і кричали: «Хай живе Польща, бити і різати українців!» Чули, як знущались над панною Рачек, вигнали її з хати, топтали ногами, били прикладами. Вона благала не вбивати vi, але вони не звертали на це уваги. Пізніше почулись постріли. Іванну Рачек вбили серед господарських будівель і там спалили (Протокол написаний в УДК, Грубешів).

Максим ПІ. Мешканець Ласкова у гміні Крилів так розповідає про напад на село:

«10. III.1944 року приблизно о З годині ранку наша варта побачила відблиски пожеж над Шиховицями, одночасно було чути стрілянину. Приблизно о 6 годині ранку до нашого села приїхав посланець із Шиховиць і повідомив, що польська банда палить Шиховиці і вбиває людей. Наша група самооборони з 20 осіб вирушила на допомогу. Банду зустріли у Ласківському лісі неподалік Шиховиць. Після короткої стрілянини хлопці мусили повернути до Ласкова. Приблизно о 10 годині ранку ми побачили, що польська банда оточує наше село з усіх боків. Наша самооборона була дуже малою у порівнянні з польською бандою. Їх було понад 200 осіб, були дуже добре озброєні, з автоматами та гвинтівками. Бандою командував 40-річний напівінтелігент Бжусь із колонії Ласків. Вони стріляли запальними набоями. Село горіло. Люди втікали. Бандити стріляли з відстані, а впійманих катували перед розстрілом: відрізували кінцівки, кололи ножами і багнетами, а потім вбивали з криками: «Бити всіх до ноги, навіть дітей, щоб не було жодного українця на нашій землі!». Коли село згоріло, бандити почали шукати людей по криївках. Я з родиною також був у криївці. Нас було всього 10 осіб. Після виявлення схованки бандити кричали і говорили українською: «Вилізай, Іване, поляки вже пішли, вже не будуть мордувати!» Але ніхто не вилазив. Бандити почали відкопувати криївку. Відкинули землю. Побачивши, що вже нема порятунку, наші жінки вирішили вийти, вважаючи, що таким чином вони себе врятують. Вийшли з дітьми. Бандити наказали їм лягти. Постягували з них одяг і взуття і питали, чи хтось ще залишився у сховищі. Жінки говорили, що нема нікого. Поляки погрожували, що будуть ix колоти і різати. Почувся голос бандита: «Давай ніж!» Жінки почали голосно кричати. За мить почулися постріли. Розстріляли Теклю Щ., мою 30-річну дружину, сестру Марію (37 років) і сина Євгена (11 років), Віру Позінкевич (12 років), мого швагра (50 років). Потім банда напхала до нашої криївки соломи і підпалила. Все почало горіти. Горів одяг. Я встиг скинути верхній одяг, вискочив з криївки, почав утікати. Бандити стріляли у мене, поки я не вбіг до лісу. Польська банда, яка напала на Ласків, складалася головним чином з місцевих поляків. Декого я розпізнав.