По живу і мертву воду

— Ні, не знаходжу. І взагалі, дії наших союзників угорців… Якщо це зроблено без відома німецького командування, уявляю, як їм дістанеться.

Блискучі скельця окулярів, наче очі якоїсь механічної людини, втупились у начальника гестапо. Скельця, природно, не виражали нічого, та все ж оберштурмбаннфюреру здалося, що «робот» дивиться на нього, із співчуттям, і начальник гестапо з ж знітився під цим пильним мертвим поглядом.

— Пане оберштурмбаннфюрер, ви, гадаю, погодитесь зі мною, — зітхнув Хауссер. — Нам треба викачувати в місцевих селян продовольство. Чи не так? Але селяни не люблять, коли їх грабують. М’яко кажучи, це їх дратує. Щоб завоювати симпатію своїх земляків, бандерівці відбивають у нас награбоване. Я вважаю, що для нас було б краще й спокійніше, якби бандерівці замість того, щоб нападати на обози і вбивати німецьких солдат із охорони, самі почали збирати продовольство й доставляти його нашим союзникам під своєю охороною. Чи не так? Добраніч, пане оберштурмбаннфюрер. Хайль Гітлер!

Хауссер жив у невеликій кімнаті, відведеній йому в будинку, де поселилися чиновники невисокого рангу й українці, що співробітничали з німцями. Переступивши поріг своєї келії, радник квапливо роззувся, всунув ноги в пантофлі й відразу ж відчув себе іншою людиною. До біса політику, війну, тупого оберштурмбаннфюрера, швидше до столу, швидше до улюбленого заняття, що допомагає хоча б на деякий час забути про все на світі.

Другого чи третього дня після нападу Німеччини на Радянський Союз у гітлерівських військах було оголошено спеціальний наказ фюрера — офіцерам і солдатам дозволялося посилати з Росії на батьківщину посилки. Гітлер давав зрозуміти своїм воякам — не соромтеся, грабуйте, війна для вас не лише захоплююча пригода, небезпечний спорт, що лоскоче нерви, а й джерело особистого збагачення. Військова пошта працювала з граничним навантаженням, посилки пливли в Німеччину плавом. Матусі й дружини «доблесних воїнів фюрера» ахали, відкриваючи одержані пакунки: смалець і мед, портативні патефони з набором пластинок, відрізи сукна, вовняні й шовкові сукні, хутра. Деякі посилки були з сюрпризом — у банці з топленим маслом чи смальцем рантом знаходили золото: обручки, брошки, чайні ложечки або навіть зубні коронки… Якомусь гітлерівцю пощастило більше, ніж іншим…

Фрау Хауссер одержувала від сина посилки регулярно, але ящики, які вручали їй на пошті, були дуже легкими. Стара знаходила в них баночку меду, варення чи шматок чудового свинячого сала, решту місця в посилці займали пронумеровані пакети з написом на цупкому, провоскованому папері: «Підготовано до зберігання». Радник Хауссер полював у Росії за тим, що в очах багатьох інших не являло жодної цінності. Він розшукував картини, старовинні ікони й колекції поштових марок. Щоправда, знайти вартісну картину чи ікону було справою дуже важкою і навіть небезпечною — ненаситний Герінг відразу ж цілком офіційно наклав лапу на ті художні цінності й музейні рідкості, яких більшовики не встигли вивезти на Схід. Проте влада ненажерливого рейхсміністра не поширювалася на філателію. В цій галузі Хауссер мав повну свободу дій, і він не марнував часу — сотні найцінніших колекцій було відправлено додому під виглядом продовольчих посилок.