По живу і мертву воду
- Автор: Далекий Николай Александрович
- Серия: Оксана Стожар #3
- Год: 1968
- Язык: украинский
- Год: «КАМЕНЯР»
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «По живу і мертву воду». Краткое содержание книги:
Головна тема роману «По живу і мертву воду» — життєдайність і сила ідей інтернаціоналізму, дружби народів. Ці ідеї, немов казкова жива вода, врятовують багатьох героїв книги, розкривають їм очі на правду, виводять з мороку людиноненависницької пропаганди.
Радник скрипуче кашлянув.
— Теодоре, ви перевтомилися, я думаю, й надто… ну, так би мовити… дещо збуджені.
Оберлендер знову пильно глянув на радника.
— Пане Хауссер, не турбуйтеся. В своїй кореспонденції я напишу все як слід: настрій солдатів на Східному фронті чудовий, бойовий дух високий… — Він підвівся, обсмикнув мундир. Хауссеру здалося, що його гість так розсердився, що вирішив піти геть.
— Ви стали образливим, Теодоре… — миролюбно сказав радник. Він не хотів ускладнювати стосунків з невдахою-товаришем, але й не збирався його затримувати.
Проте Оберлендер тільки пройшовся сюди-туди по кімнаті й зупинився перед Хауссером.
— Чого нам не вистачило, так це того мистецтва, яким досконало володіли й володіють англійці. Їх тонкості, хитрості! Блискучий досвід полковника Лоуренса нас нічого не навчив. Признаюся, я завжди заздрив цій людині. Як це прекрасно воювати, здобувати перемоги, не втрачаючи жодного свого солдата. Королі й султани, вожді племен, лідери партій, віроломні політики й палкі, найчесніші ватажки повсталих — усі вони стають твоїми маріонетками, діють згідно з твоїми планами, воюють, гинуть, навіть не підозріваючи, що їх тягнуть тонкі нитки, які сіпає твій палець.
Роль Лоуренса, я вважаю, надто перебільшена, — спокійно заперечив Хауссер, хоч сам у душі захоплюймося видатним англійським розвідником і навіть до якоїсь міри вважав його своїм учителем. — У тому, що про нього написано, більше легенд, аніж фактів. Безсумнівне тільки одне, що це була розумна, спритна й на диво удачлива людина.
— Я кажу не про людину, а про метод, підхід. Ви знаєте таку приказку — загрібати жар чужими руками. Англійці вміють це робити. Ми теж мали можливості, але не зуміли, не схотіли ними скористатися. Я намагався, робив усе, що міг…
Оберлендер тривожно смикнув плечем, наче хотів озирнутися й переконатися, що в кімнаті, крім них двох, немає нікого, але так і не озирнувся, а лише притишивши голос, продовжував:
— Не боюсь… Вам повинно бути відомо, що перед початком походу на Росію я добився прийому… Мені допоміг золотий значок старого націста. Фюрер пам’ятає, з ким він починав. Він мене прийняв, почав читати мій проект. Що я пропонував? Створення кількох маріонеткових держав, урядів на східній території, яку нам треба було захопити. Зокрема, йшлося про Україну. Адже ви знаєте, в нас були добре налагоджені стосунки з ватажками українських націоналістів аж до того, що деякі з них стали нашими платними агентами. Одержавши ілюзорну державну самостійність або хоча б обіцянку, що таку їм дадуть у майбутньому, вони б змогли повести за собою певну частину населення, особливо тут, на Західній Україні. Утворився б апарат самоуправління під нашим контролем, поліція, армія в розмірах, достатніх для викачування продовольства й боротьби з радянськими партизанами. Найбільш боєздатні й надійні частини української армії можна було б використати на фронті. Гадаю, що вони воювали б не гірше, ніж румуни чи італійці… А після того, як росіян було б остаточно переможено, руки в нас стали б вільними, й ми легко б навели лад: роззброїли українську армію, розігнали людців, що уявили себе державними діячами. З міфом про самостійну Україну було б покінчено раз і назавжди.
Оберлендер помовчав, скорботно похитав головою.
— Знаєте, що він мені сказав? Він не дочитав навіть до половини, повернув мені проект… Сказав: «Ви нічого не розумієте в цьому. Запам’ятайте: Україна — наша Африка, українці — наші негри!» Але це були не його слова, цю думку йому навіяв товстун. Тепер у Львові спішно формують українську дивізію СС «Галичина». Передбачається, що вона героїчно воюватиме за Німеччину. Наївно. Марна вигадка. Ці солдати розбіжаться, як тільки їх кинуть у бій. Українці добре воюватимуть, якщо їх зуміють переконати, що вони воюють не за Німеччину, а за Україну.
Хауссер мовчки, з байдужим виразом обличчя слухав колегу. Він не дивувався: те, про що говорив Оберлендер, не було для нього відкриттям. Він мислив приблизно так само. Різниця полягала в тому, що проект Оберлендера визнали за непридатний, а ідеї Хауссера знайшли підтримку й реалізуються. Проте зроблено це з фатальним запізненням… Очевидно, Оберлендер щось пронюхав, хоче одержати інформацію з перших рук і для цього завів розмову про Лоуренса. Ні, радник Хауссер не такий простий, щоб клюнути. Він не збирається розголошувати державних таємниць навіть людям, які викликають довір’я. Проте одну єретичну думку він може висловити. І то лише для того, щоб подратувати опального спеціаліста з російського питання.