По живу і мертву воду
- Автор: Далекий Николай Александрович
- Серия: Оксана Стожар #3
- Год: 1968
- Язык: украинский
- Год: «КАМЕНЯР»
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «По живу і мертву воду». Краткое содержание книги:
Головна тема роману «По живу і мертву воду» — життєдайність і сила ідей інтернаціоналізму, дружби народів. Ці ідеї, немов казкова жива вода, врятовують багатьох героїв книги, розкривають їм очі на правду, виводять з мороку людиноненависницької пропаганди.
— Друге. Треба докласти всіх зусиль, щоб припинити напади на обози з продовольством.
Молодик мерзлякувато знизав плечима.
— Трудно… Знаєте, який настрій…
— Пане Тимощук, я не люблю цього слова — трудно, — суворо сказав Хауссер. — Його особливо охоче вживають ледачі й дурні люди. Треба думати, підшукувати аргументи. Ви маєте вагомий мотив — німці потенціальні союзники в боротьбі ОУН проти більшовиків. Хіба вам вигідно ослаблювати союзників? Адже це в ваших інтересах, щоб радянські війська з’явилися тут якнайпізніше. Накопичуйте й бережіть свої сили, а німців, які стримують навалу більшовицьких орд, підтримуйте хоча б продовольством. Не бійтеся висловити таку думку серед ваших керівників. Вона народжена логічною оцінкою політичного становища й не може викликати підозріння навіть у тих ваших колег, які справді ненавидять німців.
— Так, так, — знову погодився Тимощук, намагаючись, видно, запам’ятати гарненько все, що говорив йому радник. — Це логічно. Потенціальні союзники… Це переконливо.
— Передайте Дубу, хай розширює мережу офіцерських шкіл УПА. Готуйте кадри командирів. Ми можемо дати вам ще декількох досвідчених інструкторів, які володіють українською мовою й добре знають прийоми партизанської війни. Це теж у ваших інтересах. Ви згідні, що такі інструктори необхідні вам?
— Безумовно, безумовно…
— Як бачите, я даю ділові поради, пане Тимощук, і дію тільки в ваших інтересах, — ледь помітно всміхнувся Хауссер. — І останнє: це для Вепра. Вашій службі безпеки слід би серйозно зайнятися очисткою території від різних сумнівних елементів. Я маю на увазі людей, які таємно симпатизують більшовикам чи зможуть дати їм будь-яку інформацію про вас. По селах — мені це відомо — можна знайти не лише комуністів, що притаїлися, не лише сім’ї партизанів, але й радянських військовополонених, що повтікали з таборів, і навіть уцілілих євреїв. Ці люди після приходу сюди радянських військ можуть завдати вам чимало неприємностей. Тил повинен бути чистим. Поляки… З поляками справи йдуть добре. Продовжуйте в тому ж дусі.
— Передам. Усе дослівно передам.
— На цей раз у мене більш нічого немає. Бувайте здорові, пане Тимощук. Чекаю свіжої інформації.
Молодий чоловік пішов, але не встиг радник сісти за стіл, як у двері знову постукали голосно й безцеремонно. Видно, прийшов хтось із німців. Хауссер заховав марки в шухляду й відчинив двері.
Біля порога стояв офіцер років тридцяти п’яти з погонами гауптмана на зім’ятому мундирі. Він усміхався радісно й збентежено, видно, не знав ще, яке враження справить на господаря кімнати його несподівана поява. Він був середній на зріст, але його плечі в поєднанні з масивною головою на низькій шиї здавалися вузькими, хлоп’ячими.
— О, кого я бачу! — вигукнув, зображуючи на своєму обличчі приємний подив, Хауссер. — Теодор… Ну, заходьте ж! Якими вітрами занесло вас у ці краї?
— Військовий кореспондент гауптман Теодор Оберлендер повертається в Берлін після перебування на Східному фронті, — жартівливо відрапортував гість, підносячи два пальці до пілотки. І хоч він сміявся, потискаючи руку Хауссеру, сірі, широко розставлені під важким чолом очі його були не дуже-то веселі — очі втомленої розумної людини, в якої значно більше причин сумувати, аніж веселитися.
Довго, як старі друзі, трясли один одному руки. Але дружби між ними ніколи не водилося. Вони були однодумцями й суперниками. Якийсь час молодий енергійний Оберлендер ішов угору. Він вважався кращим знавцем Росії й виношував сміливі проекти освоєння східних територій. Звичайно, він добре знав Росію, в якій під виглядом наукового працівника побував не раз. До того ж він вступив у націонал-соціалістську партію ще до мюнхенського путчу, а Гітлер пам’ятав усіх своїх старих соратників. Хауссеру було відомо, що Оберлендер незадовго до війни знайомив фюрера з своїми проектами, і вже одне це свідчило багато про що. В той час Хауссер, незважаючи на ряд опублікованих робіт і докторське звання, був звичайним чиновником недавно створеного відомства Розенберга. І ось минуло всього лише три роки, самовпевненого гордівника Теодора, що мріяв стати особистим радником Гітлера, було усунуто від справ, і він, почавши війну обер-лейтенантом, дослужився лише до гауптмана, пише в газетах, а непомітний Хауссер став головним спеціалістом у східних питаннях; і його ідеї підхоплюють буквально на льоту.
— Як добре, що ви зайшли, як добре… — привітно й загадково всміхаючись, промовив Хауссер, підсуваючи гостеві стілець. — Ми не бачились… Ну, звичайно ж, відтоді, як розлучилися на Північному Кавказі. Цілий рік!