По живу і мертву воду
- Автор: Далекий Николай Александрович
- Серия: Оксана Стожар #3
- Год: 1968
- Язык: украинский
- Год: «КАМЕНЯР»
- Жанр: Военная проза
Электронная книга - «По живу і мертву воду». Краткое содержание книги:
Головна тема роману «По живу і мертву воду» — життєдайність і сила ідей інтернаціоналізму, дружби народів. Ці ідеї, немов казкова жива вода, врятовують багатьох героїв книги, розкривають їм очі на правду, виводять з мороку людиноненависницької пропаганди.
— Роки бувають різні, любий Томасе, — заперечив Оберлендер, і в його голосі почулася неприхована гіркота. — Цей рік здається мені десятиріччям. Скільки подій, скільки нещасливих подій вмістив у себе цей жахливий рік!
— Звичайно, звичайно, — квапливо, з удаваним співчуттям заявив Хауссер. Йому було прикро. Такий хороший спочатку вечір було безповоротно зіпсовано — знову розмова про політику, запізнілий аналіз помилок, пустопорожні проекти. Ні, він не збирається товкти воду в ступі, — Знаєте що, Теодоре… Давайте-но ми з вами вип’ємо по чарочці з приводу зустрічі. Посидимо, поговоримо про всяку всячину, відпочинемо.
Він заметушився, розстелив серветку на столі, дістав з буфета тарілки з яблуками й печивом, пляшку портвейну, чарки. Перед гостем поставив високу, на тонкій ніжці, з золотим пружечком угорі. Кришталь іскрився дрібно насіченими ромбиками.
Оберлендер, неуважно дивлячись у куток на стоси книжок і газет, складених просто на підлозі, надпив кілька ковтків і відсунув чарку. Він зрозумів, що Хауссер, хоч і прийняв його досить люб’язно, не має наміру вести серйозної розмови. Це було образливо. Адже він, Оберлендер, прийшов сюди не для того, щоб помилуватися лисим черепом радника, а довідатися новини, поговорити по щирості. Все-таки їх зв’язувало багато що, й вони розуміють один одного з півслова. Хауссер зараз грає не останню скрипку в таємній політиці. Однак він відмовчується, не хоче навіть похвалитися. Хитрий, обережний щур.
Хауссера влаштовувала мовчанка, але він здогадався, що гість образився, й запитав співчутливо, як запитують про стан тяжкохворого в його родичів:
— Що на фронті?
Оберлендер знизав вузькими плечима, сказав саркастично:
— Те, що пишуть у газетах, — планомірно й успішно вирівнюємо., еластичну лінію фронту й скорочуємо комунікації.
Але бойовий дух у військах, як і завжди, висоті, м’яко й наставницьки підказав Хауссер, наче гість, допустився помилки, забувши додати цю обов’язкову фразу.
Оберлендер не сподівався такого свинства від колеги. Він здригнувся, пильно глянув у вічі Хауссеру, наче перед ним була інша, незнайома людина. Але очі радника ховалися за лінзами, як за двома блискучими, непробивними щитами, і Оберлендер здався, відвів погляд.
— Без сумніву. Бойовий дух наших військ неможливо описати, — підозріло бадьорим тоном підтвердив він, зітхнув і одним духом допив вино.
Хауссер, паче нічого не зрозумів, задоволено кивнув головою й знову наповнив чарки.
— Між іншим, — сказав він весело, з відтінком гордості, — між іншим, Теодоре, ви звернули увагу на чарку, з якої п’єте? Оригінальна штучка, чи не так?
Оберлендер здивовано, зневажливо скосив очі на чарку.
— Нічого особливого. Кришталь, очевидно.
— Так, але кришталь Мозера! — вигукнув радник. — Девізом цієї фірми є слова: «Скло для королів. Мозер — король скла». Любий Теодоре, ви п’єте вино з чарки Пілсудського…
Лише тут Оберлендер помітив серед ромбиків матовий овал, на якому був зображений орел з золотою короною й золотим дзьобом і кігтями.
— Он як! — губи Оберлендера здригнулися в глузливій посмішці. — Задерикуватий польський півень. Голову обернув управо, на захід… Але це точно? Чарка маршала речі Посполитої?
Не може бути сумніву. Одна з трьох, що вціліли. Можете мені повірити.
— А, я забув, що ви колекціонер… — Оберлендер крутив у руках чарку. — Кумедно. Скло для королів… І оце все, що лишилося від маршала Пілсудського, не коронованого короля Польщі, диктатора. Зрештою, від нас, можливо, не залишиться й цього…
Оберлендер з викликом глянув на Хауссера. Радник мовчав, товсті губи були стиснені, весь його вигляд, холодний, бундючний, висловлював осуд. Але Оберлендера вже прорвало.
— Боже мій, боже мій! — тихо, з душевним болем промовив він, стискаючи обома руками голову. — І все через нашу тевтонську тупість, пихате невігластво. Я говорив, я попереджав… Не лише я, сам Розенберг дотримувався моєї точки зору. Росія не Бельгія, не Франція — нескінченні простори, невичерпні людські резерви, диявольська ідеологія марксистів… Нас не схотіли слухати. Переважила думка цього безграмотного солдафона, гладкого кабана, який нічого не тямив у східному питанні. Фюрер погодився з ним.
«Біда мені з цим гауптманом, — з насмішкою й прикрістю подумав Хауссер. — На все горло кричати про помилки Герінга й фюрера… Цього ще не вистачало! Все-таки Оберлендер, при всьому своєму розумі й знаннях, на диво прямолінійний і нетактовний. Адже навіть про найнеприємніші речі можна говорити, не вдаючись до сильних виразів, туманно, приглушено, так, що невтаємничена людина й не зрозуміє, про що мова».