По живу і мертву воду

Старий з сивими вусами, що стояв у першому ряду, почув слова жінки і з зітханням, подібним на тихий стогін, став навколішки. Біля нього став його сусід, потім ще двоє, й незабаром увесь загін стояв навколішках, шепочучи слова молитви.

… У довоєнні роки ксьондз села Бяли Камінь Казимир Пулчинський не відзначався ні особливою богомільністю, ні прихильністю до суворих звичаїв. Рожевощокий атлет у довгій чорній сутані дивився на світ веселими очима юного епікурейця. Він і зайвої чарки мимо себе не пропускав, і в карти на гріш щасливо грав, й не обходив своєю прихильністю сільських красунь. Останнє, мабуть, було найбільшим уподобанням Пулчинського. На один лише вигляд гарненької дівчини чи молодиці очі пана ксьондза затягалися масною плівкою, і його соковиті губи самі складалися сердечком, наче для поцілунку. Дівчата ж, ловлячи на собі Погляд пана ксьондза, мимоволі чепурилися й обіцяюче-соромливо спускали очі додолу. Словом, за отцем Казимиром водилися грішки. Хлопці якось помстилися йому за своїх невірних краль., Богохульники підстерегли вночі переодягненого ксьондза біля хати молодої вдовиці, накинули на нього мішок і, відлупцювавши киями, залишили в зав’язаному мішку на вулиці біля каплиці. Панотець, удавши хворого, відлежався на перинах поки з обличчя не зійшли синці, й через два тижні з’явився в костьолі перед парафіянами, наче нічого й не сталося, із смиренно-лукавою усмішечкою на пухких дівочих устах.

Усі, хто знай Пулчинського, були одностайні в своїй думці про нього. Вони вважали, що молодому ксьондзові більше пасував би мундир гульвіси-улана, ніж сувора сутана священнослужителя. Та що вдієш, коли так богові вгодно.

Разюча зміна з отцем Казимиром сталася під час війни, коли його заарештували гітлерівці й півтора року протримали у в’язниці. Видно, хтось із вищого духовенства добився його звільнення і врятував від вірної загибелі; та коли отець Казимир знову з’явився в Вялому Камені, його важко було впізнати. Самовдоволений, безтурботний епікуреєць перетворився в кощавого аскета з запалими чорними щоками й сухим фанатичним блиском в очах. Він нікому не розповідав, що пережив і передумав в ув’язненні, які видіння бачив у тривожних снах. Не розповідав і про свою сімейну трагедію — його батька й матір гітлерівці розстріляли в Кракові разом з іншими схопленими на вулиці заложниками.

Тяжку кару господню ксьондз прийняв покірливо, з великим смиренням. Пан бог твердою рукою поправив свого легковажного священнослужителя, вказав шлях покути. Віднині Казимир Пулчинський усіма своїми помислами й діями належав церкві й своєму нещасливому народові. Чим були його страждання в порівнянні з тими злигоднями, що впали на голови його співвітчизників, починаючи з того дня, коли танки швабів вдерлися в їх країну!

За кілька лічених днів поляки втратили все, крім віри й честі, — державу, армію, право. Недалекоглядні й пихаті політики, дипломати жорстоко помилилися в своїх розрахунках і незабаром повтікали за кордон, захопивши з собою все золото Речі Посполитої; хоробрі генерали, що вміли браво дзвеніти острогами, приймаючи паради, виявилися нікчемними стратегами; інтелігенцію згубила її гординя й віра у всемогутність людського розуму; ватажки черні, що сіяли в душах бідноти насіння класової ненависті й безвірництва, давно продали душу сатані. Лише свята церква лишилася непорушною твердинею в цьому морі хаосу, крові, страждань, безумства.