Первісна. Дорога на Тір Мінеган
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич
- Серия: Сага про Первісну #1
- Язык: украинский
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Первісна. Дорога на Тір Мінеган». Краткое содержание книги:
Проте все в житті Ейрін змінилося, коли до Ленніру прибули три відьми з далекого острова Тір Мінеган. Змінилося рішуче й безповоротно, змінилося навіть дужче, ніж їй це спершу здавалося. Бо разом з великим даром, про який вона досі й мріяти не сміла і який зненацька став дійсністю, Ейрін здобула могутніх ворогів — як на землі, так і під землею, в найпохмуріших глибинах зловісного Ан Нувіну…
Утім, сам Бренан, що зріс на Лахліні, не вбачав великої різниці між північанами та південцями. Ну, гаразд, на Півночі люди були освіченіші й не такі забобонні, тут було більше шкіл та університетів, серед вищих верств суспільства ширилося реліґійне вільнодумство. Але й ті південці, з якими він мав нагоду спілкуватися, справляли враження цілком нормальних людей, хіба трохи обмежених — так, скажімо, городяни з Півдня зазвичай мали світогляд пересічного північного селянина. Ще південці не любили чаклунів та відьом — проте й північани аж ніяк не молилися на них, просто були практичніші, розуміли всю вигоду від широкого вжитку чарів, тому не дозволяли фанатичним духівникам морочити собі голови казочками про гріховність маґії. Вони сміливо застосовували чари і в побуті, і в мануфактурному та цеховому виробництві, і в різних ремеслах, і в хліборобстві та скотарстві, тож унаслідок цього Північ була заможнішою за Південь з його традиційним господарством. Мабуть, південці давно б збунтувалися проти своєї Духовної Ради і змусили б її скасувати обмеження на маґію, якби не наявність у Південному Абраді багатьох корисних копалин, майже цілком відсутніх на Півночі, не бавовна та шовк і не екзотичні фрукти та чай. Тому Півдневі було чим торгувати з Північчю; здебільшого така торгівля велася морем, хоча деякі купці віддавали перевагу суходолу й вели свої каравани через Двар Кевандір, старовинним трактом, який тут, у Ґулад Данані, називався Іхелдиройдським, а по той бік гір, в Іхелдиройді, — Дананським.
Саме один з таких караванів і рухався їм назустріч. Він був не дуже великий, але, вочевидь, мав недосвідченого керманича, який дозволив підводам та фурґонам розтягтися по всій ширині тракту. Проте Довнал аб Конховар, герцоґ Тилахморський, не став надсилати вперед ґвардійців з наказом розчистити шлях, а просто запропонував своїм супутникам з’їхати на узбіччя і там зачекати. Він з великою повагою ставився до торговців, що сплачували до його скарбниці мито за проїзд Іхелдиройдським трактом, і всіляко заохочував їх користуватися цією дорогою, а не обирати шлях по морю.
Лише опинившись разом з дюжиною ґвардійців на узбіччі, Бренан та Ліам помітили, що з ними немає самого герцоґа і Ґвен — ці двоє обрали інший бік тракту. Бренан ще встигав перетнути дорогу перед носом у каравану, але відмовився від такої хлопчачої витівки й лише роздратовано промимрив:
— От же ж нахаба!…
— Та облиш, Бренане, — заспокійливо мовив Ліам. — Твої ревнощі безпідставні. Він нітрохи не цікавить Ґвен. Вона від’їхала з ним просто із ввічливості.
— Або щоб подражнити мене, — припустив Бренан, похмуро спостерігаючи за тим, як Довнал аб Конховар щось розповідає Ґвен, а та слухає його і прихильно всміхається.
— Аж ніяк, — заперечив Ліам. — Моя люба сестричка геть не вміє кокетувати. Мабуть, і не знає, що це таке. До того ж… Ну, скільки ще разів тобі казати, Бренане. Ґвен така наївна, що й гадки не має про твоє… гм, захоплення нею. Якщо хочеш, я натякну їй…
— Навіть не думай, — суворо попередив його Бренан. — Ні слова про це.
Минув майже тиждень, відколи вони прибули до Тилахмора, де, за домовленістю з Шайною, мали чекати на неї, і весь цей час герцоґ завзято упадав коло Ґвен, буквально переслідував її з ранку й до самого вечора. Загалом, Довналова поведінка була цілком зрозуміла: нещодавно йому минуло двадцять п’ять, він овдовів три роки тому, залишившись із двома малими дітьми, і вже шукав для них нову матір, аж тут нагодилася молода вродлива відьмачка, в яку просто неможливо не закохатися — це Бренан знав із власного досвіду. Проте від розуміння ситуації йому легше не ставало, і він уже шкодував, що Ґвен поїхала з ним та Ліамом. Хоча до їхнього прибуття в Тилахмор це здавалося йому чудовою ідеєю, і він насолоджувався кожним днем спільної подорожі, так само як до того радів кожному дневі, проведеному в її маєтку.
Також Бренан був дуже сердитий на незнайому йому принцесу Фіннелу, через яку Шайна та інші відьми затрималися на два зайві дні в Леннірі, щоб дати їй час зібратися в дорогу, а потім, знову ж таки, через ту саму Фіннелу, їхали повільніше, ніж розраховували, бо ця розніжена принцесонька швидко втомлювалася і просила бодай про короткий відпочинок. Про все це Бренан знав, оскільки Ґвен, хоч і позбулася разом з Іскрою можливості надсилати швидкі листи, зберегла досить сили, щоб накладати на папір відповідне плетиво для їх приймання, і щодня отримувала від Шайни звістки про перебіг їхньої подорожі. Бренан уже порахував, що якби не Фіннела, вони б зустрілися ще чотири дні тому. А він-бо так прагнув цієї зустрічі, і кожен зайвий день був для нього нестерпним.