Первісна. Дорога на Тір Мінеган
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич
- Серия: Сага про Первісну #1
- Язык: украинский
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Первісна. Дорога на Тір Мінеган». Краткое содержание книги:
Проте все в житті Ейрін змінилося, коли до Ленніру прибули три відьми з далекого острова Тір Мінеган. Змінилося рішуче й безповоротно, змінилося навіть дужче, ніж їй це спершу здавалося. Бо разом з великим даром, про який вона досі й мріяти не сміла і який зненацька став дійсністю, Ейрін здобула могутніх ворогів — як на землі, так і під землею, в найпохмуріших глибинах зловісного Ан Нувіну…
— Ти вже давно могла натякнути йому, що він надто нав’язується.
— І цим образити його? Ні, краще помучитися кілька днів. От якби довелося затриматись тут надовго… — На цю думку Ґвен аж здригнулася. — На щастя, в цьому немає потреби. А уявляєш — Шайні вдавалося терпіти Довнала майже півроку, день у день.
— Ну, не думаю, що він залицявся до неї, — зауважив Бренан.
— Ясно, що ні, вона ж справжня відьма, — погодилася Ґвен. — Та річ не лише в залицяннях. На відміну від мене, Шайна завжди добре ладнала з чоловіками. Ще малою частенько гасала вулицями Абервена з міськими хлопчаками — у нас це не заохочується, але й не забороняється. А я воліла спілкуватися з дівчатами. Крім самої Шайни, близькими мені за віком серед сестер були лише дві дівчини, Меган і Ерліш, а їх я терпіти не могла, тому товаришувала з доньками мінеганських чаклунок, а коли підросла — і з ученицями нашої чаклунської школи. Першим хлопцем, з яким я по-справжньому зблизилася, був Ліам. Гм… А другим — ти. З тобою мені дуже пощастило. — Вона обдарувала його своєю променистою усмішкою. — Попервах я боялася, що між нами щось піде не так, щось завадить нам порозумітися, чи то я чимось відштовхну тебе, чи навпаки — знайду в тебе якісь неприємні риси. Та мої страхи були марні, все склалось якнайкраще. Мені приємно бути з тобою, а тобі… сподіваюсь, тобі так само приємно зі мною.
„О Диве, спаси й порятуй!“ — подумки заволав Бренан. Часом він просто не йняв віри, що вона досі нічого не помічає. Не прикидається, а справді не розуміє, що „приємно“ — це не те слово, яким можна описати його почуття до неї.
— Авжеж, Ґвен, — стримано підтвердив він. — Мені дуже приємно з тобою. Я теж радий, що все так склалося.
— А згодом, — вела далі вона, — коли краще пізнаємо одне одного, коли звикнемо бути разом, можемо й одружитися.
Від несподіванки Бренан втратив контроль над плетивом, і воно розсипалося в повітрі дрібними жаринками. Щоб опанувати себе й не бовкнути часом якоїсь дурниці, він мовчки став конструювати нові чари. А Ґвен допитливо подивилася на нього.
— Я шокувала тебе?
— Ну… трохи.
— Тоді вибач. Я розумію, що надто кваплюсь, випереджаю події, ми ж лише місяць знайомі, але… Невже ти ніколи про це не думав?
— Чом же, іноді думав, — зізнався Бренан. — А ти коли почала думати?
— З дня нашої зустрічі. — Ґвен кинула на нього ніяковий погляд і засовалась у сідлі. — Тільки зрозумій мене правильно. Відтоді, як я перетворилась на відьмачку, моє життя різко змінилося. Частково я залишилася відьмою, а частково стала звичайною дівчиною. Моя відьомська половина досі не може примиритися з цією зміною, проте звичайна дівчина в мені розуміє, що минулого вже не повернеш і треба просто жити далі, а не марнувати відпущений час на бідкання за втраченою Іскрою. Не думаю, що бодай колись я буду цілком готова до заміжжя, але одне знаю напевно: звичайний чоловік мені не пара. Нехай він буде хоч ґраф, хоч герцоґ, хоч король — все одно. Це зовсім не відьомська пиха, просто я не уявляю, як житиму з людиною, що ніколи не зможе зрозуміти мене, моєї сутності, моїх потреб, моїх прагнень — бо не розумітиме маґії. Залишався ще варіант із чаклуном, не всі вони такі нестерпні, трапляються серед них і досить лояльні до відьом… До речі, Ліам розповідав тобі, що до мене вже сваталися чаклуни?
— Мимохідь згадував про двох.
— Насправді їх було троє. За кілька днів до зустрічі з тобою я отримала листа від Торвала аб Гевіна, герцоґа Нарвонського з Тір на н-Ґалу. Він просив моєї руки для свого старшого сина Йорверта, що зараз навчається в Кованхарському Університеті. Я збиралась була відповісти йому, що без особистої зустрічі з лордом Йорвертом нічого вирішувати не стану, аж тут з’явився ти, і вже наступного дня я надіслала герцоґові ввічливу відмову. Вже тоді звичайна дівчина в мені знала, за кого хоче заміж, і чи не вперше моя відьомська половина була з нею згодна. Твоє існування стало для мене справжнім подарунком. Ти відьмак, а я відьмачка — ми з тобою ніби дві частини одного цілого. А те, що ти брат моєї найкращої подруги, це знамення долі. Нам просто судилося бути разом — і не біда, що я трохи старша за тебе. Це не варта уваги дрібниця. Правда ж?
— Так, правда, — кивнув Бренан, зберігаючи зовнішній спокій, хоча серце в його грудях то завмирало, то починало стрімко битися. — І я… я згоден з усім, що ти сказала. Це звучить розумно й переконливо. От тільки ти ні словом не обмовилася про почуття. Про кохання.
— Звичайно, ми на нього зачекаємо, Бренане. Нам нікуди поспішати. Попереду в нас хай і не таке довге життя, як у відьом, та все ж і не коротке. Кохання неодмінно прийде, інакше й бути не може. — У її голосі чулася непохитна впевненість. — Не для того ми зустрілися, щоб потім розбігтися. Зараз ти подобаєшся мені, я подобаюсь тобі, нам добре вдвох, і з часом це переросте в справжнє кохання. Я й так почуваю до тебе… ну, щось набагато більше, значно глибше, ніж просто симпатію. А ти… — Зненацька вона захвилювалася. — Ти ж ні в кого не закоханий?