Первісна. Дорога на Тір Мінеган
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич
- Серия: Сага про Первісну #1
- Язык: украинский
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Первісна. Дорога на Тір Мінеган». Краткое содержание книги:
Проте все в житті Ейрін змінилося, коли до Ленніру прибули три відьми з далекого острова Тір Мінеган. Змінилося рішуче й безповоротно, змінилося навіть дужче, ніж їй це спершу здавалося. Бо разом з великим даром, про який вона досі й мріяти не сміла і який зненацька став дійсністю, Ейрін здобула могутніх ворогів — як на землі, так і під землею, в найпохмуріших глибинах зловісного Ан Нувіну…
— Якщо не помиляюся, — промовив Ліам, — колись на Лахліні мешкали й чаклуни.
Ґвен ствердно кивнула:
— Так, мешкали, хоч і недовго. Потім їх звідти прогнали, але й під час їхнього перебування на Лахлін ніхто не нападав. І взагалі, він був вільний від нечисті ще тоді, коли на нього висадилися перші лахлінці, а отже, причина не в їхній присутності і не в їхньому способі життя.
— Є припущення, — сказав Довнал, — що острів захищають якісь стародавні блокувальні артефакти, на зразок відьомських дерайтирів, тільки набагато потужніші, довговічніші й сховані так глибоко під землею, що їх жодним чином неможливо виявити.
— Якщо й так, — зауважила Ґвен, — то вони геть не схожі на відьомські. Дерайтири, винайдені нашими попередницями ще в другому столітті, були здатні перекривати сполучення Тиндаяру із земним світом на невеликій території, але вони не могли завадити демонам та чудовиськам потрапляти на цю територію звичайним шляхом — сушею, повітрям або морем. А лахлінський захист узагалі не пускав їх на острів. З іншого ж боку, відомо про численні випадки, коли під час Мор Деораху чорні чаклуни приходили на Лахлін через Тиндаяр, і ніщо їм не заважало, тоді як відьомські дерайтири не розрізняли людей та нелюдів, вони блокували доступ до Тиндаяру для всіх. І взагалі, гіпотеза з артефактами має чимало слабких місць. Передовсім незрозуміло, хто їх тоді створив. Вони не могли з’явилися ще за часів прадавніх людей, бо в цьому випадку їхня цивілізація не загинула б у боротьбі з Ан Нувіном, а збереглася бодай на Лахліні. Це велика загадка і для відьом, і для чаклунів. Загадка, яку досі ніхто не зміг розгадати. А диннеші відмовлялися дати хоча б найменшу підказку… — Вона замовкла і швидко глянула на сонце, що вже пройшло дві третини шляху до зеніту. — Ну, гаразд, друзі. Бренан уже цілий ранок пробайдикував, тепер мусить трохи повправлятись у чарах. Подорож не звільняє його від навчання.
Герцоґ погодився з цим, хоч і було видно, що він не дуже радий. А Ліам хитрувато підморгнув Бренанові.
Притримавши своїх коней, Ґвен і Бренан зачекали, поки повз них проїде супровід і прилаштувались у хвості колони, кроків за десять від останнього ґвардійця.
— Тільки не треба нічого складного, — попросив Бренан. — Зараз я не зможу цілком зосередитись. Хвилююся перед зустріччю з Шайною.
— Я це помітила, — сказала Ґвен, огорнувши їх обох глушильними чарами. — Тому й не збиралася влаштовувати сьогодні занять, та це був єдиний спосіб спекатися Довнала. Ти вже даруй, але він страшенний зануда.
— А чого це ти вибачаєшся? — здивувався Бренан.
— Ну, ви ж із ним потоваришували. А я знаю, що чоловіки неполюбляють, коли хтось критикує їхніх друзів, тому й мовчала весь цей тиждень. Проте сьогодні мені вже урвався терпець — він причепився до нас, мов реп’ях, і з самісінького ранку просторікує про своїх предків, про їхні видатні досягнення… Роби щось простеньке, сам обирай собі вправи. Головне, хай у Довнала складеться враження, ніби ми справді проводимо заняття. Бо якщо він знову приєднається до нас, я цього не витримаю.
Бренан ухопив три найслабші маґічні нитки — червону, оранжеву та жовту — і поєднав над собою у нескладне плетиво, що знай миготіло різними барвами, створюючи враження постійного маніпулювання чарами. Водночас він думав про те, якими сліпими бувають жінки. А надто ж Ґвен — котра, схоже, зовсім не зналась на чоловіках. Не можна сказати, що Бренанові геть не подобався герцоґ, проте він так часто шукав його товариства головно для того, щоб завадити йому спілкуватися віч-на-віч із Ґвен. Це було зрозуміло всім — окрім самої Ґвен.
— Але ж дивина, — сказав Бренан. — Якщо Довнал так тобі наскучив, то чому ти, коли нас проминав караван, від’їхала з ним на інший бік дороги?
— Я поїхала в інший бік від нього, — пояснила вона. — Хотіла трохи відпочити від його теревенів. На жаль, він це помітив і попхався за мною.