Первісна. Дорога на Тір Мінеган
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич
- Серия: Сага про Первісну #1
- Язык: украинский
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Первісна. Дорога на Тір Мінеган». Краткое содержание книги:
Проте все в житті Ейрін змінилося, коли до Ленніру прибули три відьми з далекого острова Тір Мінеган. Змінилося рішуче й безповоротно, змінилося навіть дужче, ніж їй це спершу здавалося. Бо разом з великим даром, про який вона досі й мріяти не сміла і який зненацька став дійсністю, Ейрін здобула могутніх ворогів — як на землі, так і під землею, в найпохмуріших глибинах зловісного Ан Нувіну…
— І те, що вона досі збереглася, — зауважила Ґвен, — є моїм недоглядом. Ми надто захопилися практичними заняттями з маґії, і я приділяла мало уваги всьому іншому. А річ у тім, — стала пояснювати вона, — що духівники неправильно тлумачать слово „деорах“. Старошінанською мовою воно й справді означає „вигнання“, проте сенс, який вкладали в нього в ті часи, докорінно відрізнявся від пізнішого трактування. Про це свідчать тодішні документи, написані лейданською, де вживався термін „Magnum Conquestum“, тобто „Велике Завоювання“. А отже, саме поняття „деорах“ стосувалося не людей Шінану, яких за буцімто скоєні гріхи вигнали з чудового Старого Світу до жахливого Нового. Насправді „деорах“ було спрямовано на пекельних істот, що панували в той час на Абраді. Коли наші предки, що боролися проти нечисті, говорили про Мор Деорах, про Велике Вигнання, то мали на увазі вигнання з Абраду демонів та чудовиськ, завоювання континенту для людей. Таким чином, Мор Деорах не був актом перенесення Ініс Шінану зі Старого до Нового Світу. Того дня він лише розпочався — а його закінчення датують по-різному. Одні вважають, що Мор Деорах завершився в середині четвертого сторіччя, коли демони, переконавшись, що програють війну з людьми, повернулися до Ан Нувіну, а Ворог закрив за ними Тиндаяр. Інші стверджують, що Мор Деорах тривав до цілковитого знищення всіх чудовиськ на Абраді — які, на відміну від демонів, не стали нікуди втікати, бо не мають ні розуму, ні почуття самозбереження. Та якщо дотримуватися такої логіки, то треба визнати, що Мор Деорах ще не скінчився. Лише чотири століття тому було звільнено від чудовиськ Інісойд на Шогір, а віддаленіші острови й досі перебувають під їхньою владою. Хоч, звичайно, теперішня ситуація не йде в жодне порівняння з тими драматичними обставинами, в яких опинилися наші пращури, звідусіль оточені смертельними ворогами. Однак більшість давніх шінанців не розглядали своє перебування в Новому Світі, як кару небесну. Навпаки, вони пишалися тим, що їм випала велика честь звільнити його від Зла. А вчення про те, що наших предків вигнали зі Старого Світу за їхні гріхи з’явилося вже згодом. Воно прийшло… сам здогадайся звідки.
— Невже з Лахліну?
— Саме звідти. Після зникнення демонів увесь Абрад заполонили лахлінські проповідники, що доти й носа не потикали зі свого острова. І що найсумніше, нащадки відважних людей, які відвоювали в пекельних почвар величезний континент, охоче вірили цим проповідям. Звичайно, вони сприймали далеко не все з почутого, зокрема, вважали безглуздям заклики до відмови від тих благ, що їх дає маґія. Втім, через кілька століть південці таки визнали чари гріховними, але не стали кидатися в крайнощі й оголошувати відьомство та чаклунство злочином. Як не дивно, та саме на Півдні, дарма що він далі від Лахліну, це вчення пустило глибше коріння. Північани, принаймні, творчо переосмислили його, поклавши відповідальність за перенесення Ініс Шінану на Китрайла.
— Якраз у цьому я не бачу нічого дивного, леді Ґвенет, — сказав герцоґ Тилахморський. — Оскільки в Північному Абраді лахлінців знали краще, то їх тут більше недолюблювали й менше вірили їхнім проповідникам. Гадаю, цих проповідників узагалі не стали б слухати, якби не той незаперечний факт, що за весь час Лахлін не зазнав жодного нападу з боку пекельних почвар.
— На Лахліні, — похмуро мовив Бренан, — це вважають свідченням істинності їхньої Святої Віри і праведності тамтешнього способу життя. Цей спосіб передбачає цілковиту відмову від чарів і вбивство всіх, хто має хист до маґії.
Довнал нишком кинув на нього співчутливий погляд. Він, як і Ліам, знав Бренанову історію — щоправда, в трохи видозміненій формі, яка не шкодила репутації відьом. Коли найстарші сестри довідалися про Бренана, вони відразу збагнули, що шила в мішку вже не сховаєш, тому доручили Елайн вер Мовірнін, відьмі, що наразі мешкала в Ридихені, провести з ним переговори. У результаті було досягнуто домовленостей про узгоджену версію подій, пов’язаних з його народженням і життям на Лахліні, а натомість він отримав у власність чотири великі маєтки — один в Івидоні, один у Коннахті та два в Катерласі. Їх виторгувала для нього Ґвен, самому Бренанові було байдуже. Також найстарші запрошували його прибути на Тір Мінеган для навчання, проте він відповів, що вже має вчительку, та й у будь-якому разі, спершу збирається зустрітись із сестрою, а вже потім вирішуватиме, що робити далі. Хоча про одну послугу Бренан таки попросив — допомогти йому влаштувати переїзд з Лахліну на Абрад для материної сестри, тітки Лінед, та всієї її родини. Поки він вважав себе чаклуном, то нітрохи не хвилювався за них, бо був певен, що їм нічого не загрожує. Але тепер став боятися, що вони через нього постраждають. Рано чи пізно поборники довідаються про існування відьмака Бренана аб Ґрифида з Лахліну і почнуть шукати його родичів, щоб відігратися бодай на них. Він думав був змінити ім’я, проте Ґвен сказала, що вже запізно — всі відьми знають його, а багато з них, за її словами, так само нестримані на язик, як і звичайні жінки…