Втомлені гори

– Ну а я то тут при чому? В них є батько й мати, Я ж не дійная корова, В мене ж фонд зарплати! Майстер весь пополотнів – Гордість збунтувалась: – То ж навіщо ви просили, Нащо обіцяли? Й до начальника пішов. Шеф до виконроба: – А квартира в нього є, Чи давно в нас робить? – Має, звісно, власний дім, Писані віконця. – Якщо так, то закривай – Півтора червонця! 9.2.1976 р. ЯКЩО ТИ ЛЮДИНА У все я вірить перестав: У честь, в порядність, в совість, вірність, Й коли слова ці написав, Тут забурлила в серці гідність. Хто ж я тоді такий, скажіть, В якому світі моє ложе, Невже керує всім живіт І те, що між ногами тоже? Але в житті й щось більше є – Яке і поруч, і над нами. Адже родились ми людьми І стати мріємо панами. Тоді чому ж так спішимо З вершини в яму опуститься, То чи ж не краще б нам було На світ і зовсім не родиться? Адже мать честь – це буть людьми, А не шкарпеткою в принцеси, Й собі подібних не ганьбить, І мати спільні інтереси. І той, хто випхався в пани, Мусить завжди це пам’ятати: –Завжди людям допомагай І славу добру будеш мати. 25.12.1998 р. ЯК ХОЧЕШ В РАЙ Як хочеш ти попасти в рай – Життя легкого не шукай. 27.1.2003 р. ЯКИЙ САВА Чим більший негідник – Тим більш охоронців, Чим вища посада – Тим більший бандит. Бо цей як дорветься, Як Вовк до корита, Про що тоді зможеш Ти з ним говорить? Про болі, про горе Чи може про матір, Яка помирає Від мук і образ? Отож я і думаю: – Звідки та наглість? Звідки та впевненість, Вічний садизм? І тут же відразу відповідаю: Усе йде від влади – І честь й бандитизм. Бо все те, що вчили, Колись нас у школі, То все ГЕНІАЛЬНО, Але то – фігня. Бо де таке видано, Де таке чувано, Щоб вовчу мораль Ухвалило ягня. Сиджу і вдивляюсь У тих, що на троні, Та то ж хижаки, Яким рівні нема. Собі надрукують Вони торбу грошей, А ти надрукуєш – То жде Колима. Для нього одначе – Ти голий чи босий Бо честі у них – Як на Сонці води. Отож, поки в світі Ще є ці удави, То щастя і правди, Мій друже, не жди. 11.2.1998 р ВІДКРИТТЯ ВІКУ У всіх жінок є "же" і "на", Звідки і назва їх "жена". І якщо чесно вам сказати, Звідти пішла й япономати... 8.2.1998 УКРАЇНІ Коли ж ти, Нене, розігнешся І станеш рівно вже стоять? Скільки ж тебе, як півень курку, Кому не лінь – будуть топтать? Невже і досі як повія Себе всім будеш підставлять? Чи й справді віриш в добродіїв, Яким на честь твою плювать? Не жди, не вір і ненадійся, А якщо хочеш жить ще й жить, То всіх панів отих пихатих, Як пацюків пора гонить. 20.2.1999 р. НЕ ВІРЮ НІКОМУ Вже хоч убий!– не хочеться нічого, Окрім, десь впасти і поспать, Або, усівшись над рікою, Десь за хмарками поблукать. Й дивитись днями десь за гори – Де ні початку, ні кінця, Де все сьогодні – так як вчора, Усе по задуму Творця. І хоч не вірю вже нікому, І світ неначе уві сні, Та, якщо в писк не дать рудому, То зробить те рудий мені. 4.3.1999 р. ОДУМАЙТЕСЬ, БРАТИ МОЇ! Колись спитає всіх Творець, Що ти зробив, мій брат-агнець? І що ти скажеш, друже мій, Що пив, гуляв, чинив розбій? Що ти братів своїх й сестер Усіх до ниточки обдер, І там, де тільки побував, Усе, що міг, те й грабував. Що ти людину нашу дужу Загнав, як жабу у калюжу, А з наших мам і інституток Зробив повій і проституток? А вік короткий наш людський, Одумайсь, поки ще живий, Бо й кліпнуть ти не встигнеш оком, Як сам лежать ти будеш боком. 19.2.1999 р. ТЕРОР І ГОЛОДОМОР У всіх є слабкості й дивацтва, Своя і радість, і печаль, Та як доводять до жебрацтва – Таких правителів не жаль. Нема страшнішого нічого,