Втомлені гори

І куди ти не поткнися, В місті чи в районі, Скрізь одні і ті ж бандити – І в ЦК, й в Обкомі. 29.4.1976 р. В ЇДАЛЬНІ – Чом горланить завїдальні, Мов під танк попала? Бо кухарки в неї вкрали Те, що в них та вкрала. 5.7.1976 р. АВТОРИТЕТНИЙ КАПЕЛЮХ Баба діду настирливо: – Купи капелюха. – Чи ж тебе бува, бабусю, Не гризнула муха? Та ж навіщо він старому, Щоб корів лякати? Ще, гляди чого, й сусіди Будуть глузувати... Баба ж клята не здається: – Ось візьми Гаврила, Як нацупив теє чудо – Став за бригадира! А Грицько, що був їздовим, Також капелюха Як натяг, то попросили Зразу головбухом! Дід вшурупав баби хитрість, Мов їдку коросту, І радіє, що вже стане – Головним колгоспу! Цвіте баба разом з дідом, Радіє, сміється, – Може й нам життя віднині, Діду, посміхнеться? І пішли гулять під вечір Вдвох вони до моря, А там вітер шляпу в руки... І поніс у гори. Плаче баба і не може Вже ні йти, ні сісти. – Зачекай, ось кращий купим, Що візьмуть – в міністри! 23.5.1976 р. БОЖІ ЛЮДИ Других Президентів не бачив, Других Президентів не знав, А тих, що зустрів я і бачив – То краще б їх чорт всіх забрав. 20.1.1998 р. НЕ ПЕРЕХИТРІТЬ СЕБЕ! Я всіх люблю і всіх я поважаю, /Куди діватись – вік такий настав/ Одних – за честь, а інших – бо кохаю, А Василя за те, що ром достав. Люблю за те, що всі такі ви різні, За те, що ви довірливі і ні, Люблю за вірність і за вашу зраду, Бо все, що в вас – геть все є і в мені. І може хтось вдає святого з себе Так само як і я, коли до інших йду, Я й тих люблю, бо в них завжди навчаюсь – Коли до них на зустрічі іду. Люблю за те, що впевнені, як гори, Що кожний з них на витівки мастак, І хоч із них ніхто не скаже правди, Та мов качки горлатимуть: так-так. І хоч вони жорстокі й недоступні – Люблю й таких, бо учать не дрімать, А реготіть, як плачуть всі на кутні, Які себе не вміють захищать. Бо якби всі були ми однакові – Я б не пізнав ні болю, ні тривог, Не знав би я ні зради, ні любові, Бо я б не знав, де дідько, а де Бог. І ворогів також я поважаю – Відвертих, чесних з ріжками і без, Бо злість і мудрість я від них черпаю, І силу вижить я беру в них теж. Така вона, як бачите, людина, Усе в ній є: і радість, і журба. І не шукайте іншу ви людину, Бо іншою ніколи не була. А якщо десь і є така людина – До нас прийде десь років через сто, Коли на всіх уродять мандарини, І зникне страх з планети, СНІД і зло. 24.5.1976 р. РОБИ ДОБРО Роби ти людям, друже милий, Те, що б хотів – тобі робили. 25.5.2003 р. НЕ ЛЮБЛЮ ОБЕРЕЖНИХ Не люблю обережних, Бо в їх душах застій, І розводять грибки лиш У державі моїй. Не люблю обережних, Бо настільки нудні, Ніби білі поганки, Що зігнулись на пні. Не люблю обережних, Бо завжди ті тремтять, Варт на їх всього лише Тільки руку піднять. 19.10.1988 р. ПРОФЕСІЙНА ЦІННІСТЬ Чом горланить комендантша, Ніби недобита, Ніби браги напилася, Як свиня з корита? Посміхнулася крізь зуби Та нечиста сила: – Якби я кричать не вміла – Чи ж я б тут робила? 29.12.1976 р. ПОЕТУ Якщо ти хочеш вічно жить, Перше за все – навчись любить, І там, де шепчуть явори, Присядь, з людьми поговори. Піди по чергах поштовхайся, Й хоч раз у когось закохайся, А потім вже бери перо Й пиши хоча б і про Дніпро. Ну що ти зможеш написать, Якщо ти з хати не виходиш? Де пси оберігають сад В якому ти "щедеври" твориш? 19.11.1988 р. П’ЯНИЙ ПІД ВЕРБОЮ Стогне п’яний під вербою, Як глухий тетеря, Б’є по стовбуру руками, Щоб відкрились двері. – Відчиніть, такі-сякії, Ах ви ж крокодили! Що ж я вам зробив погане, Що мене закрили? 12.6.1976 р.