Втомлені гори
- Автор: Кудрицкий Валентин Олександрович
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Жанр: Прочая поэзия
Электронная книга - «Втомлені гори». Краткое содержание книги:
З ВІРОЮ В УКРАЇНУ
Поетична збірка Втомлені гори - третя книга поета Валентина Кудрицького. Свого первістка - збірку поезій Падають листя автор присвятив найкращим людським почуттям - любові до жінки, до Батьківщини. Друга збірка - Грицько сміється - наповнена іскрометним гумором, який висміює хапуг, ледарів, пройдисвітів, гуляк та інші негативні явища нашого життя.
Втомлені гори стали продовженням одного з улюблених жанрів - сатири. Цього разу головним його уваги стало політичне життя нашої держави, починаючи ще з Союзу і до наших днів. Під сатиричний обстріл попали колишні партійні і державні діячі - Хрущов, Брежнєв, Єльцин, Горбачов, Кравчук, Кучма, Ющенко, а також керівники і босси нижчих рангів.
Автор щиро вболіває за долю неньки-України, її незалежність. Один із віршів він назвав Я вірю в Україну, в якому найповніше висловлює своє кредо. Інший вірш має назву Не заважайте людям жити. Цю тему продовжує ще одним програмним віршем Щоб земля раділа.
Поезія автора досить активна, мова образна, багата на епітети. Тому більшість віршів написані в народному стилі.
Значне місце у збірці займають вірші на чотири рядки, які за своїм змістом і формою нагадують рубаї (вірші поетів Близького Сходу). В них автор у стислій формі передає своє світобачення, демонструє свою майстерність поета-сатирика.
Хочеться побажати читачам багато приємних хвилин від знайомства з новою роботою автора.
Микола Маліченко, заслужений діяч мистецтв України.
Поетична збірка Втомлені гори - третя книга поета Валентина Кудрицького. Свого первістка - збірку поезій Падають листя автор присвятив найкращим людським почуттям - любові до жінки, до Батьківщини. Друга збірка - Грицько сміється - наповнена іскрометним гумором, який висміює хапуг, ледарів, пройдисвітів, гуляк та інші негативні явища нашого життя.
Втомлені гори стали продовженням одного з улюблених жанрів - сатири. Цього разу головним його уваги стало політичне життя нашої держави, починаючи ще з Союзу і до наших днів. Під сатиричний обстріл попали колишні партійні і державні діячі - Хрущов, Брежнєв, Єльцин, Горбачов, Кравчук, Кучма, Ющенко, а також керівники і босси нижчих рангів.
Автор щиро вболіває за долю неньки-України, її незалежність. Один із віршів він назвав Я вірю в Україну, в якому найповніше висловлює своє кредо. Інший вірш має назву Не заважайте людям жити. Цю тему продовжує ще одним програмним віршем Щоб земля раділа.
Поезія автора досить активна, мова образна, багата на епітети. Тому більшість віршів написані в народному стилі.
Значне місце у збірці займають вірші на чотири рядки, які за своїм змістом і формою нагадують рубаї (вірші поетів Близького Сходу). В них автор у стислій формі передає своє світобачення, демонструє свою майстерність поета-сатирика.
Хочеться побажати читачам багато приємних хвилин від знайомства з новою роботою автора.
Микола Маліченко, заслужений діяч мистецтв України.
Перейти на страницу:
Не зажимав в тисках свій рот,
Та весь до жодного проснувся,
То певен я, що й світ здригнувся б.
25.12.1997 р.
КОЛИ ПРИХОДИТЬ НІЧ
Так як ніч приходить – з неба
Зорі визирають,
То дівчата, як русалки,
Женихів чекають.
Обнімають і голублять
До самого ранку,
І як рибку хлопців ловлять
На свою приманку.
Знають же ж, що хлопцям треба,
Ті стрункі чаклунки,
А тому і ловлять хлопців
Всіх на поцілунки.
25.12.1997 р.
ЧАРІВНА, ЯК СВІТ
Хто так навчив тебе сміятись?
Хто так навчив тебе кохать?
А дівка з поля:
–Вчила мати,
Щоб всіх могла я чарувать.
1.1.1990 р.
НА БУДМАЙДАНЧИКУ
Закричав на мене майстер,
Силючи дрімоту:
– Ти чому по-міністерськи
Ходиш на роботу?
– Бачиш, майстре,– відповів я,–
Я б прийшов раніше,
Якби ти матеріали
Доставляв справніше.
А привозиш по обіду,
То ж – Господь з тобою,
Щоб від ранку за тобою
Бігав я з трубою.
Дисципліна, дисципліна!
Як звучить красиво,
От, якби ж начальство наше
Теж її любило!
Я ж людина на будові
Вже давно не нова,
І дивлюсь не із Венери
На перебудову.
І підряднників, вважаю,
Підганять не варто,
Дайте їм матеріали
Й хоч у Крим валяйте.
10.1.1976 р.
НАРОД МОВЧИТЬ
Народ мій стогне і мовчить:
Невже це рок, а може – мить?
5.12.2000 р.
ПЕРЕБУДОВА
До начальника вбіг майстер
І кричить:
– Ой, виручайте!
Як наряди закривать?
Бригадири всі кричать!
– Хай кричать, а ти – мовчи,
Ну невже ж тебе тре’ вчить?
Більше їм ти посміхайся,
А от в руки не давайся.
Корч із себе дурачка,
Бач, робота в нас така.
Анекдот їм розкажи,
І ніколи не кричи.
Бо ж на те й перебудова,
Щоб була свобода слова,
А підуть – роби своє:
Крик, бач, честі не дає.
5.1.1976 р.
СПРАВЖНІЙ КОМУНІСТ
– Як взнать,– Грицько питає,
Почухавши свій ніс,–
Шеф наший безпартійний
Чи справжній комуніст?
– Ось всі запам’ятайте,–
Спокійно мовив Ліст,–
Як пє горілку шклянками
І суне скрізь свій ніс,
І каже, що все знає,
І любить танець "твіст",
То вас я запевняю,
Він – справжній комуніст.
– А звідки ти це знаєш?–
Спитав той в пісняра.
– Дружинонька у мене
Точнісінько така.
17.11.1990 р.
В КОГО ТАКЕ ВРОДИЛОСЬ?
Спочатку Гриць в бабусі брав,
А потім у матусі,
Потім у всіх вже, хто давав,
В дідуся і татуся.
А коли став він підростать,
Став в менших вимагати,
І ви попробуйте йому,
Як просить, та не дати.
А потім в школу він пішов,
І там йому давали:
Хто п’ять копійок, а хто руб,
Хто бублик, хто рогалик.
Вступив наш Грицик в інститут,
І там його боялись,
Тому й давали, хто що міг,
Щоб Грицик не штовхались...
І так він звик до теї гри,
Добрався й до начальства
Чекав, підлеглі щоб дали,
Хіба ж то не нахальство?
А вдома батько дивувавсь:
– Скільки не дай, як в бодню?
І хто його таким зробив?
І тут же сунув сотню.
А ще десь через місяць-два
Вже хлопця й посадили...
А батько, мати і дідусь:
– В кого ж воно вродилось?
1.1.1989 р.
З МЕТОЮ ЕКОНОМІЇ
У ЦК рапортували:
– Справи в нас завидні –
Ранше місяць лікували,
А зараз – за три дні.
– І чому так інтенсивно?–
Запитали Голову
– А ми трьом відтяли руки,
А одному – голову.
19.1.1976 р.
ПРО ВІЧНІСТЬ І ПРАЦЮ
Скоро вже куранти
Нам проб’ють за північ.
Чую: крок за кроком –
Як летять літа.
Як над нами, брате,
Запанує Вічність,
І погасне світло
Голубого дня.
Ні! Я не боюся
Світ цей залишати,
Хоч душі й не байдуже,
Де і з ким їй буть.
Тільки було б Сонце,
Був би мир та праця,
Ну а хліб й до хліба
Зможу роздобуть.
Й хоч куди – не знаю –
Я з Землі полину,
Й хоч куди – не відаю –
Я з Землі піду.
Перейти на страницу: