Втомлені гори

Не зажимав в тисках свій рот, Та весь до жодного проснувся, То певен я, що й світ здригнувся б. 25.12.1997 р. КОЛИ ПРИХОДИТЬ НІЧ Так як ніч приходить – з неба Зорі визирають, То дівчата, як русалки, Женихів чекають. Обнімають і голублять До самого ранку, І як рибку хлопців ловлять На свою приманку. Знають же ж, що хлопцям треба, Ті стрункі чаклунки, А тому і ловлять хлопців Всіх на поцілунки. 25.12.1997 р. ЧАРІВНА, ЯК СВІТ Хто так навчив тебе сміятись? Хто так навчив тебе кохать? А дівка з поля: –Вчила мати, Щоб всіх могла я чарувать. 1.1.1990 р. НА БУДМАЙДАНЧИКУ Закричав на мене майстер, Силючи дрімоту: – Ти чому по-міністерськи Ходиш на роботу? – Бачиш, майстре,– відповів я,– Я б прийшов раніше, Якби ти матеріали Доставляв справніше. А привозиш по обіду, То ж – Господь з тобою, Щоб від ранку за тобою Бігав я з трубою. Дисципліна, дисципліна! Як звучить красиво, От, якби ж начальство наше Теж її любило! Я ж людина на будові Вже давно не нова, І дивлюсь не із Венери На перебудову. І підряднників, вважаю, Підганять не варто, Дайте їм матеріали Й хоч у Крим валяйте. 10.1.1976 р. НАРОД МОВЧИТЬ Народ мій стогне і мовчить: Невже це рок, а може – мить? 5.12.2000 р. ПЕРЕБУДОВА До начальника вбіг майстер І кричить: – Ой, виручайте! Як наряди закривать? Бригадири всі кричать! – Хай кричать, а ти – мовчи, Ну невже ж тебе тре’ вчить? Більше їм ти посміхайся, А от в руки не давайся. Корч із себе дурачка, Бач, робота в нас така. Анекдот їм розкажи, І ніколи не кричи. Бо ж на те й перебудова, Щоб була свобода слова, А підуть – роби своє: Крик, бач, честі не дає. 5.1.1976 р. СПРАВЖНІЙ КОМУНІСТ – Як взнать,– Грицько питає, Почухавши свій ніс,– Шеф наший безпартійний Чи справжній комуніст? – Ось всі запам’ятайте,– Спокійно мовив Ліст,– Як пє горілку шклянками І суне скрізь свій ніс, І каже, що все знає, І любить танець "твіст", То вас я запевняю, Він – справжній комуніст. – А звідки ти це знаєш?– Спитав той в пісняра. – Дружинонька у мене Точнісінько така. 17.11.1990 р. В КОГО ТАКЕ ВРОДИЛОСЬ? Спочатку Гриць в бабусі брав, А потім у матусі, Потім у всіх вже, хто давав, В дідуся і татуся. А коли став він підростать, Став в менших вимагати, І ви попробуйте йому, Як просить, та не дати. А потім в школу він пішов, І там йому давали: Хто п’ять копійок, а хто руб, Хто бублик, хто рогалик. Вступив наш Грицик в інститут, І там його боялись, Тому й давали, хто що міг, Щоб Грицик не штовхались... І так він звик до теї гри, Добрався й до начальства Чекав, підлеглі щоб дали, Хіба ж то не нахальство? А вдома батько дивувавсь: – Скільки не дай, як в бодню? І хто його таким зробив? І тут же сунув сотню. А ще десь через місяць-два Вже хлопця й посадили... А батько, мати і дідусь: – В кого ж воно вродилось? 1.1.1989 р. З МЕТОЮ ЕКОНОМІЇ У ЦК рапортували: – Справи в нас завидні – Ранше місяць лікували, А зараз – за три дні. – І чому так інтенсивно?– Запитали Голову – А ми трьом відтяли руки, А одному – голову. 19.1.1976 р. ПРО ВІЧНІСТЬ І ПРАЦЮ Скоро вже куранти Нам проб’ють за північ. Чую: крок за кроком – Як летять літа. Як над нами, брате, Запанує Вічність, І погасне світло Голубого дня. Ні! Я не боюся Світ цей залишати, Хоч душі й не байдуже, Де і з ким їй буть. Тільки було б Сонце, Був би мир та праця, Ну а хліб й до хліба Зможу роздобуть. Й хоч куди – не знаю – Я з Землі полину, Й хоч куди – не відаю – Я з Землі піду.