Ірка Хортиця — надніпрянська відьма
- Автор: Волинська Ілона, Кощеєв Кирило
- Серия: Ірка Хортиця #1
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Веста: Видавництво «Ранок»
- ISBN: 978-966-08-1693-0
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Ірка Хортиця — надніпрянська відьма». Краткое содержание книги:
Одна справа — насміхатися з подруги, яка так хоче стати відьмою, і зовсім інша — рятувати її від суперниць, які прагнуть відібрати відьмин дар разом із життям.
Чи зможе пройти всі випробування звичайнісінька дванадцятирічна дівчинка — яка випадково дізналася про власну чаклунську силу — Ірка Хортиця? Адже справжнє життя відрізняється від чарівних книжкових казок й у ньому насправді існують і страшні перевертні, і люті песиголовці, і мерці, що постали з могил, і домові, і русалки, і… могутні відьми!
— Ви гадаєте, що від іскри виросте волосся? — здивувалась Тетянка.
— Та ж сьогодні костьор купальський, русалковий, — вибачливим тоном сказало друге лисе дівча. — Говорять, що може вирости. Тільки найменні русалки до костра не пускають, іскри не дають, а відразу б’ють.
— А чого ви піддаєтесь? — роздратовано запитала Ірка. — Просто як зараза якась! — вона глянула на Тетянку, але та відвела очі. — Коли на вас нахабно наїжджають, треба здачі давати.
— Якої здачі, не можна здачі, — забелькотіла безіменна русалка, а її побита подружка, яка саме прийшла до тями, енергійно закивала й хриплуватим голосом пояснила:
— Це вони можуть нас лупцювати, а ми їх не можемо. Бо вони з ім’ям, а ми його не маємо, вони такі красуні, з волоссям, — її очі зробились замріяними. — А ми дуже страшні, — і вона зніяковіло погладила себе по лисій голові.
— Та це ж забобони! — миттю обурилась Ірка. — Між іншим, голений череп — це навіть стильно!
— Стильно? — лисі русалки перезирнулись.
— Ну так, стильно й модно, — впевнено кивнула Ірка. — Може, ви так панкуєте. Ще б татуюваннячко якесь круте забабахати — взагалі відпад буде. Ваші подружки з волоссям від заздрощів узагалі вдавляться!
— Вони не можуть вдавитися, бо вони вже втопились, — розгублено пробелькотіла побита русалка й нерішуче поцікавилась: — А те татуюваннячко, де його роблять?
— Спеціальні салони є, — авторитетно пояснила Тетянка. — За довідником можна знайти…
— Ти що, збожеволіла, звідки в них у річці довідник? — знизала плечима Ірка.
— А вода в тих салонах є? — жадібно спитали лисі русалки.
— Атож, — кивнула Ірка. — У кранах. Ну ще… в крайньому випадку, в унітазах.
Русалки знову перезирнулись:
— Спасибі, пошукаємо, — хором сказали вони.
Поверхня води захвилювалась, над рікою зблиснули два хвости й безіменні русалки зникли.
— Узагалі-то, голений череп із татуюванням уже років десять як із моди вийшов, — гмукнула Тетянка.
— Це на суходолі, а під водою буде останній писк моди. Ось побачиш, навіть ті, що з волоссям, голитися почнуть.
— А з волоссями русалкам краще, — зітхнула Тетянка.
— Ага, і Віка — красуха, і Алка теж — не потвора, а звичайнісінька погань. Така ж сама, як і ці русалки, — Ірка в розпачі покрутила головою. — Це ж треба, скрізь одне й те саме! А як би було класно…
— Додому? — нерішуче запропонувала Тетянка.
— Мабуть. Тут ми, здається, вже все побачили, до того ж настрій зіпсувався, — Ірка на мить пожвавилась. — Але давай спочатку ось до того будиночка зазирнемо. Ми там іще не були.
— А може, не треба? — зніяковіло сказала Тетянка.
— Та цікаво все-таки. Адже не відомо, коли ми ще на шабаш виберемось, — Ірка поспішила туди, де серед дерев темнів дах будиночка.
Розділ 4
Ось тут усе й трапилось
Будиночок був навіть не будиночком, а скоріш сарайчиком, до того ж напівзруйнованим. Крізь величезні щілини трухлявих рублених стін вільно гуляв нічний вітерець.
Але найдивнішим в ньому було те, що дах сарайчика лишився абсолютно цілим. Усі діри в ньому були ретельно залатані: то дошками, то гіллям, а в одному місці навіть звичайнісіньким шматком картону.
— Клаптиковий дах? — здивувалась Тетянка, заглядаючи в порожній отвір на місці дверей.
У глибині сарайчика загадково мерехтів вогник самотньої свічки, а поруч хтось сидів, притулившись спиною до стіни. Побачивши темну пляму Тетянчиної голови на трохи світлішому тлі дверного отвору, постать підвелася:
— Ну чого ви всі сюди претеся, претеся й претеся! Хазяйка вам що, дар присудила? А фіг вам, не повірю!
Тетянка з Іркою здивовано перезирнулись — який іще дар? — і миттю заскочили досередини сарайчика.
— Ану стійте! Хто вам дозволяв?! — озвалося відразу двійко голосів.
Кричали із середини сараю, звідки назустріч подругам рішуче поспішало якесь дівча, тримаючи мітлу напоготові й, схоже, збираючись надавати непроханим гостям по кумполу. Ірка навіть пошкодувала, що залишила свого рогача на березі. А ще хтось репетував позаду — до сараю стрімголов летіла Алла. Захекавшись, вона заскочила досередини й, схопивши Ірку за рукав, спробувала витягти її назовні. Але Ірка навіть не поворухнулась.
— Щось я тебе на березі не бачила, — тоном інспекторки з МіськВНО заявила вона, пильно розглядаючи незнайоме дівча, яке з’явилось із глибини сараю. — Вас у Оксани Тарасівни взагалі скільки?