Ірка Хортиця — надніпрянська відьма
- Автор: Волинська Ілона, Кощеєв Кирило
- Серия: Ірка Хортиця #1
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Веста: Видавництво «Ранок»
- ISBN: 978-966-08-1693-0
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Ірка Хортиця — надніпрянська відьма». Краткое содержание книги:
Одна справа — насміхатися з подруги, яка так хоче стати відьмою, і зовсім інша — рятувати її від суперниць, які прагнуть відібрати відьмин дар разом із життям.
Чи зможе пройти всі випробування звичайнісінька дванадцятирічна дівчинка — яка випадково дізналася про власну чаклунську силу — Ірка Хортиця? Адже справжнє життя відрізняється від чарівних книжкових казок й у ньому насправді існують і страшні перевертні, і люті песиголовці, і мерці, що постали з могил, і домові, і русалки, і… могутні відьми!
— Ти, здається, хочеш заперечити? — зі зміїною ласкавістю поцікавилась Оксана Тарасівна.
— Хоче, хоче, — зловтішаючись, миттю встрягла Стелла. — Ти, Оксанко, своїх роблених совсім розпустила, слова їм сказать не можеш, одразу суперечать.
— Я не суперечу, не суперечу! — миттю викрикнула Алла, підлетіла до Оксани Тарасівні й, схопивши її руку, припала до неї шанобливим поцілунком.
Ірка штурхнула Тетянку ліктем:
— Ну то що, ти досі хочеш бути моєю робленою відьмою? Але затям, ручкою не відбудешся, доведеться мої п’ятки лизати!
— Я тобі їх повідкушую, — похмуро пообіцяла Тетянка. — Слухай, давай дамо драла звідси? Дуже воно нам треба — з Аллочкою прогулюватись!
Ірка грізно й осудливо глянула на Тетянку:
— Ти, між іншим, сама винна, що такі, як Алла, тебе зневажають. Вона нахаба, тобі на голову сідає, а ти й раденька — лапки догори і драла! Ми сюди через річку летіли, потім з місцевим відьмацьким кодлом розборки влаштували, і що тепер — на бережечку потупцяємо й додому? Навіть не глянемо, що там коїться? — Ірка тицьнула пальцем углиб острова, де палали вогнища, миготіли дивні розмиті силуети й чувся сміх, — і все лише тому, що ти боїшся Алли, цієї ручної цьомкалки?
Підкреслюючи всю глибину свого здивування, Ірка демонстративно знизала плечима й, не обертаючись, рішуче попрямувала вглиб острова. Якусь мить за її спиною було зовсім тихо, але потім почулися швидкі кроки. Тетянка наздогнала подругу й рушила з нею пліч-о-пліч.
— Розслабся, — гмукнула Ірка. — Ти йдеш розважатись, а не штурмувати бункер із заручниками.
— Та тут розслабишся, — пробелькотіла у відповідь Тетянка й глянула на Аллу, яка пленталась позаду Ірки.
У відповідь руда злісно зиркнула на Тетянку й непривітно буркнула:
— Туди!
Не сперечаючись, Ірка пірнула під гілку, що висіла низько над землею…
Розділ З
Та сама ніч, те саме місце
Чиясь рука міцно вчепилась Ірці у волосся, її потягли нагору, і просто перед нею з’явилось дівоче усміхнене обличчя:
— Петрушка чи полин? — спитало дівча, що сиділо на гілці.
Згадавши книжки, які цілими купами приносила їй Тетянка, Ірка випалила:
— Полин, полин, як візьму зараз дрин!
— Вона відьма, прийшла нова відьма! — відразу ж задзвеніло серед дерев, рука миттю відпустила Ірчине волосся, а між гіллям замиготіли стрункі дівочі постаті в легких напівпрозорих сорочках:
— Ух, ух, солом’яний дух, дух!
Дівчата взялись за руки. Аллу миттю відтіснили вбік, а навколо Ірки з Тетянкою зімкнулося тісне коло хороводу. Босі п’яти разом затупцяли по землі:
Посеред кола раптом спалахнуло багаття. Зойкнувши, Ірка з Тетянкою кинулися геть від спекотних язиків вогню і з льоту вскочили в живе коло хороводу. І той слухняно подався їм назустріч, даючи новеньким місце. Ірка ухопилась за Тетянку, а іншою рукою стисла чиюсь тонку, нестерпно холодну долоню. Запахло травою, яку пожирали язики полум’я.
— Це мавки, лісові мавки! — встигла гукнути Тетянка, і коло, шалено витанцьовуючи й сміючись, миттю потягло їх за собою, а потім, розімкнувшись у ланцюжок, змією заковзало між деревами.
Покидавши мітли, до них підскакували дівчатка Оксани Тарасівни, розривали ланцюжок і ставали всередину, разом з усіма несучись у шаленому танці.
— Купуйте, купуйте! А ось кому… — гаркнули Ірці просто на вухо, і старий дідуган, який, незважаючи на спеку літньої ночі, був убраний у кожух навиворіт, сунув Ірці під носа величезне решето.
— Що тут? — захекана Тетянка вистрибнула з хороводу й зазирнула в решето. — Ой, киценятка! Які гарнюні… — вона простягла руку, аби погладити коротеньку шерстку клубочків, що лежали на дні решета.
— Яке я тобі киценятко, тобі шо, повилазило? — рипучим голосом заявив клубочок.
Із шерстки раптом визирнуло крихітне сердите старече личко. Маленький дідок, що сидів у решеті, пахкав люлькою.
Придушено пискнувши, Тетянка відсахнулась.
— Чого верещиш? — докірливо загув дідуган у кожусі, струшуючи решето. — Це ж домовики, що, ніколи не бачила? Купуй, добрі домовики, у господарстві в пригоді стануть! Тільки не давай їм солі, а то розгніваються і на цього обернуться, як ото зараз люди кажуть… — дідусь клацнув пальцями, намагаючись згадати. — О! На полтергейста! Будуть до людей чіплятись і лаятись.
— Ой, ні, спасибі, ми не любимо, коли лаються, — пробелькотіла Ірка, тягнучи Тетянку за лікоть подалі від цього дідугана.