Ірка Хортиця — надніпрянська відьма
- Автор: Волинська Ілона, Кощеєв Кирило
- Серия: Ірка Хортиця #1
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Веста: Видавництво «Ранок»
- ISBN: 978-966-08-1693-0
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Ірка Хортиця — надніпрянська відьма». Краткое содержание книги:
Одна справа — насміхатися з подруги, яка так хоче стати відьмою, і зовсім інша — рятувати її від суперниць, які прагнуть відібрати відьмин дар разом із життям.
Чи зможе пройти всі випробування звичайнісінька дванадцятирічна дівчинка — яка випадково дізналася про власну чаклунську силу — Ірка Хортиця? Адже справжнє життя відрізняється від чарівних книжкових казок й у ньому насправді існують і страшні перевертні, і люті песиголовці, і мерці, що постали з могил, і домові, і русалки, і… могутні відьми!
— Ти що, не зрозуміла відповіді? Я ж сказала: я — не валіза, — Ірка відчула, що починає закипати. Оце так розважились.
— Та годі її розпитувати, Віко! — знову заверещала Алла. — У вогонь їх треба, у воду, негайно! Наша хазяйка нових не робила, а Стара Гримза лише старих гримз бере!
— Я все чу-у-у-ую, — прошелестів сухий, немов осіннє листя, голосок. З густої пітьми з-під дерев випірнула дрібна гостроноса бабуська, закутана в сіру вовняну хустку. — Усе хазяйці розпові-і-ім!
— Налякала, аж коліна тремтять, — пирхнула красуня Віка. — Будь така ласкава, напруж свої підсліпуваті оченята й скажи — це ваші новенькі? — тонкий пальчик Віки з вигадливим манікюром тицьнув у бік Ірки й Тетянки, що ховалася за її спиною.
Бабуська швидко задріботіла до подруг. Кінчик її носа ворушився, часто здригаючись. Вона миттю оббігла довкола дівчаток. Ірка лише встигала головою крутити — випускати в’юнку бабуську з поля зору не варто.
— Но-венькі, но-овенькі, — шамкала бабуська. — Гарню-у-у-усінькі. Сві-іженькі, — і вона облизала гострим язичком свої сухі губи. — А не наші, не наші новенькі! У нас лише старенькі, — і старушенція верескливо захихотіла. — Наша хазяйка — не те, що ваша, шмаркачок не любить, не любить. Бере жінок розумних, солідних. Нема в нас новеньких, нема.
— Отже, чужі, — підсумувала Віка, і це просте слово пролунало мов смертний вирок, — дарма ви сюди прилетіли, дівчатка.
— А не дарма, не дарма, — швидко заторохтіла старушенція, продовжуючи кружляти довкола Ірки з Тетянкою. Кола ставали все вужчими, а гострий рожевий язичок усе частіше хижо вискакував з вузької щілини рота. — Буде свіженьке м’ясце, буде молода гаряча кров, буде-буде-буде…
— Сіль тобі буде та перчина, та болячка поміж очима, — холоднокровно сказала Ірка, скрутила дулю й, наче дуло пістолета в бойовику, приставила її бабусьці до скроні.
Та на мить застигла, а потім раптом скрикнула, схопилась руками за скроню й заверещала:
— Пече! Ой, пече! Пече! — нестямно заверещала старушенція.
— Вона… Вона — відьма! — здивовано, неначе поява відьми тут, серед багать, хижих старушенцій і вершниць на мітлах, була чимось надприродним, прокричало дівча з заднього ряду літунок й тицьнуло пальцем на Ірку.
— Так, але й вона — теж, — роздратовано буркнула Віка, показуючи на старушенцію, яка корчилася в траві. — А відьму ніхто не може зачарувати!
— Повна відсутність логіки, люба моя, — знову долинув голос із темряви, і на галявині з’явився ще один персонаж. Сувора літня пані в синьому «вчительському» костюмі й із сивим пучком волосся на потилиці йшла, підминаючи траву широкими каблуками темних черевиків. — Ти — відьма. Але твоя хазяйка може тебе зачарувати. І наша хазяйка може тебе зачарувати…
— Наша хазяйка й тебе може зачарувати! — із запалом вигукнула Алла, а сувора пані наморщила носика — так роблять учительки, почувши від учнів чергову дурницю.
— Ви знову не хочете думати, дівчатка, — втомлено, але терпляче зітхнула «училка». — Ми всі — відьми, і лише наші хазяйки можуть нас зачарувати. Вона… — «училка» витягла з кишені олівця, аби тицьнути ним у бік худорлявої бабуськи. Тримаючись за голову, та розмірено погойдувалась і голосила. — Вона — відьма, і її щойно зачарували. А отже, вона… — олівець повернувся в Ірчин бік.
У задньому ряді літунок раптом хтось підняв руку.
— Можеш відповідати, — олівець тицьнув у бік піднятої руки.
— Тобто, вона така сама, як наші хазяйки! — випалило дівча й миттю, саме злякавшись своїх слів, ляснуло себе долонею по губах.
— Сідай, дванадцять, — зловтішно буркнула Ірка.
Важко спершись на свою мітлу, неначе ноги перестали її тримати, красуня Віка прошепотіла:
— То ти — природжена?
Ірка на мить замислилась:
— Я не розумію, — нарешті спокійно й навіть лагідно сказала та, — я що — маю тобі звітувати?
І тоді очі Віки й інших дівчаток налилися справжнім жахом. Вони розгублено затупцяли на місці, неначе не могли вирішити: чи то кинутись гуртом на Ірку, чи то розбігтись у різні боки. А бабуська на траві раптом закричала:
— Хазя-а-айко! Хазяйко!
Лемент сповнив увесь острівець і понісся вдалечінь, ковзаючи хвилями Дніпра.
— Ну шо, ну шо ти репетуєш? Ну шо ти така криклива, я ніяк понять не можу?
— Ваші роблені — взагалі неймовірно галасливі!
Ірка лише встигала крутити головою. Берегом крокувала бабега, вбрана у квітчасту хустку й довгу збірчасту жакетку із натурального — Ірка не повірила власним очам — із натурального плюшу! В Ірчиної бабусі теж така була — дівча бачило на старих фотографіях. Бабуся зі своєї жакетки ще до Ірчиного народження зробила ганчірки, а тут — це ж треба! На ногах у плюшевої тітки були в’язані панчохи, а на них — величезні гумові калоші! Калоші повсякчас спадали з її товстелезних ніг, і бабезі щоразу доводилось спинятись. Біля її могутнього ліктя метушилась ще одна бабця — у легкому літньому костюмчику й капелюшку з трояндочками.