Ірка Хортиця — надніпрянська відьма
- Автор: Волинська Ілона, Кощеєв Кирило
- Серия: Ірка Хортиця #1
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Веста: Видавництво «Ранок»
- ISBN: 978-966-08-1693-0
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Ірка Хортиця — надніпрянська відьма». Краткое содержание книги:
Одна справа — насміхатися з подруги, яка так хоче стати відьмою, і зовсім інша — рятувати її від суперниць, які прагнуть відібрати відьмин дар разом із життям.
Чи зможе пройти всі випробування звичайнісінька дванадцятирічна дівчинка — яка випадково дізналася про власну чаклунську силу — Ірка Хортиця? Адже справжнє життя відрізняється від чарівних книжкових казок й у ньому насправді існують і страшні перевертні, і люті песиголовці, і мерці, що постали з могил, і домові, і русалки, і… могутні відьми!
Поруч зміївся ланцюжок танцюристів. Міцно тримаючи за руки двох струнких мавок, проскакала бабуська в капелюшку. Трояндочки на її капелюшку розмірено здригалися.
— Слухай, як класно, що ми не пішли геть! — збуджено закричала Тетянка. — А що тут іще цікавеньке є? Ходімо туди! — і вона побігла до багаття, що було розведене побіля самої води. — Русалки! Ірко, мерщій сюди, тут русалки! — закричала вона, озирнувшись до подруги, яка почала відставати.
— Розгулялась Тетянка, — пирхнула Ірка, поспішаючи за нею.
Аж раптом просто перед відьмочкою з високої трави вискочило маленьке дівчатко, з голови до п’ят закутане в довге розпущене волосся з уплетеним жовтим лататтям. Дівча радісно заплескало в долоні й загукало:
— На гойдалки, гайда з нами на гойдалки, відьмочко! — і задріботіла попереду Ірки.
Її постать тремтіла, мерехтіла й раз по раз змінювалася: дівчатко, струнка дівчина, пучок водоростей, потім знову дівчатко, в’юнка видра з виблискуючим атласним хутром…
Чимдуж припустивши, Ірка наздогнала дівча й крикнула на бігу:
— А я гадала, що русалки мають риб’ячий хвіст!
Маленька русалочка голосно захихотіла, стрибнула, злітаючи над розведеним біля води багаттям, і миттю опинилась на двох зчеплених, немов гойдалка, гілках. Потім вона шпарко розгойдалась і пірнула у воду, увійшовши в неї легко й тихо, без жодного сплеску. Лише в повітрі промайнули дві стрункі ніжки. Русалочка майже відразу випірнула, вигнулась, і роздвоєний, вкритий темно-зеленою лускою хвіст хльоснув по воді. І ось вона вже знову вибігає на берег, легко перебираючи ніжками й не озираючись. А за нею…
Ірка завмерла. Пригинаючись так, що руки майже торкалися землі, і вилискуючи зовсім голою, лисою головою, за русалкою мчала якась істота.
«Горлум, ну справжній тобі Горлум!» — злякано подумала Ірка. Істота стрибнула до багаття… Ірка застережливо скрикнула. Усі русалки миттю озирнулись…
— Безіменна, безіменна! Хапай її! — репетувала маленька русалочка, і її голосочок зробився різким, немов у чайки, що вгледіла здобич.
Русалки дружно підскочили до дивної голомозої істоти. Може, їй і пощастило б утекти, якби вона миттю стрибнула у воду. Але істота на якусь хвильку забарилася. Вона випростала свої худі руки й раптом, ляснувши долонями, піймала іскру, що здійнялася над багаттям. І притулила цю палахкотливу іскорку до своєї лисої голови. Тієї миті на неї гуртом налетіли русалки.
Крихітний кулачок маленької русалочки щосили садонув істоту по губах. І ті враз луснули, немов перестиглі вишні.
Бризнула кров. Голомозе створіння впало й щезло під тілами русалок, котрі репетували, хвицали його ногами й гамселили кулаками.
— Агов, що ви робите?! — закричала Ірка й поквапилася на допомогу Тетянці, яка вже схопила одну з русалок за мокрі коси, намагаючись відтягти її від жертви.
У кращих традиціях шкільних бійок, частуючи всіх стусанами й зуботичинами, Ірка з Тетянкою розкидали оскаженілих русалок у різні боки. Згорнувшись калачиком й уткнувшись лицем у коліна, істота лежала на траві. Ірка присіла поруч, мимохідь відштовхнувши чиюсь ногу, що саме збиралась відважити істоті чергового штурхана. Обережно перевернула безпомічне тіло й здригнулась від подиву. Перед нею було дівча, звичайнісіньке дівча, дуже навіть симпатичне, лише голомозе.
— Дівчата, ви що, подуріли? За що ви її лупцюєте?
— Безіменна, вона ж безіменна! — дружно загукали русалки, про всяк випадок тримаючись від Ірки з Тетянкою на безпечній відстані. — У неї мати проклята, батько проклятий, вони її породили, а імені не дали, так без імені й утопили.
— А самі ви звідки взялися? — обурилась Тетянка. — Можна подумати, що вас не втопили!
— Та нас же з ім’ям, — схоже, маленька русалочка образилась на Тетянку, що та не розуміла таких простих речей. — Ми гарні, з волоссям, а вона страшна, лиса. Віддай нам її, відьмочко!
— Ану геть звідси, шовіністки підводні! — люто гаркнула Ірка, обдарувавши русалок скаженим поглядом.
На її превеликий подив, русалки злякано заверещали й миттю дали драла. А їхнє мокре волосся парувало, немовби по ньому пройшлися гарячою праскою.
Підтримуючи бідолаху за плечі, Ірка допомогла лисій дівчині підвестися. Дівча тихо стогнало.
— Сюди, ведіть її сюди, — тихенько покликав хтось від ріки.
Ірка озирнулась і побачила ще одне лисе дівча, що наполовину висунулось із води. Дівча заклично помахало їм руками.
— Спасибі вам, відьмочки, спасибі й ще раз спасибі, — запричитало дівча, приймаючи від Ірки з Тетянкою свою побиту подругу. — Казала я їй, не лізь до костра, не хапай іскру, всьо одно волосся не виросте, а вона… Ну ніколи не слушається й ось має тепер — відлупцювали!