Ірка Хортиця — надніпрянська відьма
- Автор: Волинська Ілона, Кощеєв Кирило
- Серия: Ірка Хортиця #1
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Веста: Видавництво «Ранок»
- ISBN: 978-966-08-1693-0
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Ірка Хортиця — надніпрянська відьма». Краткое содержание книги:
Одна справа — насміхатися з подруги, яка так хоче стати відьмою, і зовсім інша — рятувати її від суперниць, які прагнуть відібрати відьмин дар разом із життям.
Чи зможе пройти всі випробування звичайнісінька дванадцятирічна дівчинка — яка випадково дізналася про власну чаклунську силу — Ірка Хортиця? Адже справжнє життя відрізняється від чарівних книжкових казок й у ньому насправді існують і страшні перевертні, і люті песиголовці, і мерці, що постали з могил, і домові, і русалки, і… могутні відьми!
Вона миттю нахилялась і прилаштовувала калоші на місце.
— Антикварна тітуська, — глухо пробелькотіла Тетянка за Ірчиною спиною.
Ірка кивнула, оглядаючи зовсім іншу жінку, яка саме прямувала до них із протилежного боку острова. Жінка була висока, худа й досить молода, в елегантному й, певно, дуже дорогому брючному костюмі. У її ході було щось неправильне. Ірка придивилась уважніше й раптом зрозуміла: тонкі шпильки туфель не провалювались у пухку землю річкового берега. Пані йшла, немов по рівній підлозі, і, здається, навіть поцокувала підборами.
Дівчатка з мітлами заметушились, виструнчились і застигли із суворо-гордовитим виразом облич, таким самим, як у жінки, що наближалась.
Елегантна пані й товста тітка зустрілися якраз над гостроносою бабуською, що сиділа на землі. Зміряли одна одну недобрими поглядами.
— А ти до моїх не приставай, хоцця їм — то пускай оруть! — сварливим тоном почала бабега й, немов та чапля, задерла ногу, чекаючи, доки бабуся в капелюшку вкотре поправить їй калошу. — Свої є, то до них і приставай!
Жінка гордовито скривила вправно підмальовані губки й велично поцікавилась у Віки:
— Що тут, власне, сталося?
Ірка мимохіть гмукнула — тепер зрозуміло, з кого Алла, Віка й інші копіюють свої манери. Утім, із цією пані вони поводились зовсім інакше. Квапливо відштовхнувши Віку вбік і догідливо зазираючи жінці в очі, Алла відрапортувала:
— Хазяйко, тут чужі!
— Хазяйко, — миттю втрутилась «училка», але вона зверталась не до елегантної пані, а до гладкої бабеги в калошах. — Хазяйко, вона… — «училка» показала на Ірку, — зачарувала її, — олівець повернувся в бік худорлявої бабуськи в хустці. Та миттю закивала головою й утупилася в Ірку, явно розраховуючи, що зараз нахабу буде покарано.
Обидві хазяйки й собі вп’ялися в Ірку очима. Дякувати Богу, природжені відьми думали значно швидше за своїх підлеглих. Якусь мить обидві жінки розглядали Ірку, і їхні очі наливались темною смарагдовою зеленню. Потім, немов кадри в старій кінохроніці, на їхніх обличчях швидко промайнули розуміння, острах, досада, і вони миттю стали напрочуд люб’язними. Бабега солоденько посміхнулась і майже проспівала:
— Доброї нічки, донечко!
Елегантна пані поважно кивнула:
— Вітаю тебе, сестро!
Ірка глянула на них із недовірою: новоспечена рідня їй зовсім не сподобалась.
— Здрастуйте, — зніяковіло кивнула вона, — …е-е, бабусю й… е-е, тітонько!
Тепер уже обидві хазяйки невдоволено наморщились і поспішили відрекомендуватись:
— Оксана Тарасівна! — сказала елегантна пані. — Усі дівчатка — мої! — і вона показала в бік літунок.
— А всі бабуськи — мої! — басом хихотнула бабега. — А сама я буду Стелла!
— Це вже навряд, — скептично прошепотіла Тетянка. — На зірку вона аж ніяк не тягне.
Погоджуючись, Ірка кивнула головою, маскуючи цей кивок під церемонію знайомства:
— Ірка Хортиця.
І тут вона побачила, як обидві природжені відьми перезирнулись — і на їхніх обличчях миттю відбився справжнісінький жах.
— Оце так-так! — не приховуючи подиву, вигукнула Стелла. — А ти часом не дочка старого…
Застережливе кахикання Оксани Тарасівни змусило Стеллу осіктися.
— Ви щось спитали? — відразу ж поцікавилась Ірка, але Стелла рішуче похитала головою, так що кінці її хустки затанцювали в повітрі:
— Та шо мені спрашивать, нема чого спрашивать!
— Ніч на Івана Купалу — особлива ніч, відьмочко Ірко Хортице, — з гордовитою люб’язністю сказала Оксана Тарасівна. — Ти можеш розважатися з нами.
Тетянка полегшено зітхнула за спиною — здається, усе обійшлось — і відразу ж тихесенько завила від жаху, бо Ірка холоднокровно й нахабно заявила:
— Не думаю, що мені потрібен ваш дозвіл.
Стелла захихотіла, Оксана Тарасівна стисла губи в тонку злу лінію, але все-таки вичавила із себе:
— Ти маєш рацію. Природженій відьмі не потрібен нічий дозвіл. Але ти тут новенька… — вона озирнулась і байдуже наказала: — Алло, покажи цим дівчаткам острів.
— Я?! — шокована Алла вилупилася на свою хазяйку.